Дрогобицька міська ратуша має давню історію. З середини XIV ст. місто в складі Східної Галичини потрапило під владу шляхетської Польщі. В 1422 році Дрогобичу надано  магдебурзьке право, підтверджене  в 1460 році королем Казимиром IV. Виникла потреба  у будівлі міської ради. В результаті було збудовано ратушу.

Стара ратуша була дерев'яною. В ній містилися кімнати війта, писаря та канцелярія. Бургомістр і райці  засідали  у великій кімнаті другого поверху. Там же була скарбівня, казна і міський архів. Третій поверх був невеликий, там розташовувалася кімната трубача, в обов'язки котрого входило стежити, чи немає пожежі, чи не нападає хтось на місто, та вчасно сповіщати населення про небезпеки. У підвалі містилися камери для ув'язнених. Але до ХІХ ст. будівля ратуші застаріла, по стіні пішла тріщина і тому у  1829 році  стару ратушу  розбирають та  будують нову, за віденським проектом.

Ідея будівництва нової ратуші з'явилася перед Першою світовою війною. 1913 року міська рада разом із Колом польських архітекторів оголосила конкурс  на кращий проект. До складу журі  увійшли: бургомістр Раймунд Ярош, Дрогобицькі інженери Францішек Єльонек і Юзеф Метціс, секретар магістрату Миколай Кедач. Від кола архітекторів до журі  делеговано: Густава Бізанца, Івана Левинського, Діонісія Кличковського, Міхала  Лужецького, Єдварда Яворського, Болеслава Павлуця, Адольфа Вайсса. на оцінювання надійшло 47 проектів і 26 серпня їх було   попередньо розглянуто. (11 вересня оголошено рішення). Через велику кількість  учасників дрогобицький конкурс став  непересічною подією у середовищі архітекторів Галичини. Того ж року проекти експонувались у залі засідань Львівської політехніки. Результати конкурсу обговорювано  у фаховій пресі. Критично щодо усталеної практики конкурсів висловився  Вітольд Мінкевич у журналі "Czasopismo Techniczne". Він також подав  власну оцінку конкурсних проектів, розкритикувавши  зокрема низку  робіт переможців. Вирізнив серед інших проекти  Веслава Гжимальського, Ігнатія Кендзерського, Євгена Червінського і Яна Хойновського. Архітектор Тадеуш Стриєнський  у Краківському часописі "Architekt" вказував на недосконале бачення  самої конкурсної процедури , нечіткі критерії роботи журі, на надмірну увагу до планів споруд і деяке ігнорування інших якостей  конкурсних проектів. Усе це, на його думку,  вплинуло на результат. Через початок війни будівництво нової ратуші не розпочинали.

Сучасну Дрогобицьку ратушу було споруджено у 20-х роках ХХ ст.  Частину попередньої було розібрано, та добудовано за новим проектом, а над уцілілою частиною надбудовано третій поверх. Її висота близько 45 метрів ( архітектор Мар'ян Нікодемович). Ратуша збудована з цегли, у стилі класицизму з елементами еклектики, має три поверхи та вежу.  Всередині є внутрішній дворик, оточений з усіх сторін стінами ратуші.

У будівлі ратуші розташований мармуровий  зал для сесійних засідань. Колись на фасаді ратуші красувались скульптури грифонів, але їх було знято  радянською владою. За незалежної України фасад ратуші відремонтували, оскільки він був зношений.

В Е Ж А

З вежі ратуші видно практично все місто. На гору вежі ведуть сходи. Йдучи дорогою на вежу можна побачити унікальний годинник. Його циферблати розміщені на 4 сторони світу, а дзвін відбиває кожні 15 хвилин та години. Дзвін міститься у бані ратуші. На вершині майорить прапор України, піднятий 2 квітня 1990 року.

 

Джерела: Нариси з історії Дрогобича. Л.Тимошенко. Вікіпедія.

Hosting Ukraine