НАВЧАННЯ В ГІМНАЗІЇ

Кожний день починався спільною молитвою. Для учнів першого класу української гімназії викладали релігію, польську, українську і латинську мови, історію математику, природничі науки, географію, малювання, каліграфію, фізкультуру, музику і співи. В другому і третьому класах замість каліграфії приходила німецька мова. Гімназисти четвертого-п’ятого року навчання студіювали перелічені вище дисципліни, крім природничих, малювання та співів, а також грецьку мову. В шостому класі вводився курс про природу землі, сьомому- фізика, гігієна. А восьмикласники змість природи опановували філософію, історію греко-католицької церкви.

Загалом «наскрізними» предметами були релігія, математика, фізика, хімія,  грецька, латинська, українська, німецька і польська мови(охочі могли вивчати англійську і французьку), історія всесвітня і Польщі, природа, фізкультура. Гімназисти отримували в стінах закладу глибокі знання, і ті з них, хто зумів «пробитися» до числа кількох відстотків українців, для яких польські власті виділяли місця у вищій школі, наприклад, у Львівській політехніці чи університеті, мав необхідні кошти для оплати навчання і прожиття, успішно там вчились і згодом ставали відомими громадськими, культурними і політичними діячами.

В гімназії був встановлений формений одяг гранатового(темно-синього) кольору.Учні молодших класів носили костюм з синіми лампасами на штанах і ясно-синіми нашивками навколо рукавів, учні старших класів – костюм з малиновими лампасами на штанах  такими ж нашивками на рукавах, білу сорочку і гранатову краватку. Гудзики були металеві срібного кольору. За головний убір служила шапка-мзепинка з синьо і малиново обшитими кантами. Учениці носили спіднички в складку, блузочки з круглим комірцем і берет. Зачіска гладка і гранатовий бант.

Навчання було платним. Батьки гімназистів вносили 15-20 і більше злотих щомісяця. Немало бідних учнів вчилися за половину цієї суми. Дуже бідних, але здібних, і відмінників керівництво звільняло від оплати. А за навчання сиріт платили сільські громади.

В гімназії в різний час працювали Осип Турянський, Михайло Бараник,Петро Карманський, Володимир Сольчаник, полковник УГА  Іван Чмола, сотрудник УГА Дмитро Бурко, священник Онуфрій Гадзевич, Богдан і Михайло Попелі, Микола Байрак, Андрій Лепкий та інші. До слова Іван Чмола та Дмитро Бурко в перший же день Великої вітчизняної війни були невинно арештовані НКВД, піддані нелюдським тортурам і замордовані.

Будинок української гімназії, власником якого стала головна управа УПТ «Рідна школа» у 1936 році добудовано зі східної сторони, так що кількість кімнат збільшилась. Тут були і спортивний зал і бібліотеки, майстерні по дереву, металу і швейна, роздягальня для учнів і світлиця для дівчат. Було приміщення для гри в шахи, тенісу. Чистоту підлог перевіряли візитатори білими рукавичками. Була виділена кімната для скарбника, приміщення для утримання тварин і птахів.

Життя викладацько-учнівського колективу гімназії не обмежувалось тільки навчальним процесом. Літературний гурток під керівництвом поета Петра Карманського  випускав у другій половині 30-років часопис «Наше дзеркало», де вміщувались матеріали про письменників, твори початківців. Учнівський хор співав у церкві і з великим успіхом концертував. Юні аматори співу і сцени давали концерти, вистави.

Біля гімназії була прилегла площа, орендована за 200 злотих річно, де учні займалися фізкультурою.

На Щедрий вечір ігумен отців василіан Северин Бараник (закатований у червні 1941 році) святив водицю посеред коридору першого поверху та посвячував усі кімнати. Три рази на рік учні відбували Сповідь і святе Причастя. В неділю вранці вони ходили  на повчальну релігійну науку про природу, про культурну та моральну поведінку, після чого парами йшли до церкви Святої Трійці на Службу Божу.

Та, наприкінці листопада 1930 року виконуючий обов’язки директора Михайло Керницький отримав копію урядового рескрипту про закриття гімназії, в якому вказувалась формальна причина: вона «не виховує молоді в справжньому державному дусі й не розвиває в ні пошани до державних властей і їх заряджень».

Майже одночасно почались клопотання управи «Рідної школи» про відновлення гімназії. Першим кроком  стало відкриття заходами Перемишльської   єпископської консисторії курсів під керівництвом ректора, ігумена отців василіан Йосифа Заячківського, що невдовзі почали називатись філією Львівської Малої духовної семінарії.

Hosting Ukraine