Врешті, 8 жовтня (у четвер) 1896 р. відбулася урочиста посвята нового корпусу державної гімназії імені Франца Йосифа І. На урочисту посвяту прибула урядницька еліта Королівства Галичини та Лодомерії: намісник Галичини, таємний радник цісаря і кавалер Великого Хреста ордену Леопольда І-го класу ‒ Євстахій Санґушко, віце-президент Крайової шкільної Ради ‒ д-р Михайло Бобринський, райця намісництва ‒ Ґ. Маутнер, інспектор середніх шкіл ‒ В.-П. Дворський, шкільний райця ‒ ксьондз канонік А. Торонський та інші.

Намісник приїхав у Дрогобич о 9 00 год. ранку потягом у купе елітного класу зі Львова разом із усією згаданою делегацією. На границі дрогобицького повіту потяг зустрів пан староста Світальський, який провів делегацію до тріумфальної брами на Площу Ринок. Під час зустрічі урядницька еліта Дрогобича на чолі із К. Охримовичем разом із тисячами мешканців зустріли гостей «хлібом і сіллю». Бургомістр виголосив привітальну промову, після чого урядники разом із гостями попрямували до костьолу на урочисту літургію. У великих дверях костьолу Св. Бартоломея ксьондз Ганчаковський виголосив привітальну промову, яка зовсім не передбачалася програмою прийому, щоправда вразила усіх своєю богословською глибиною. Після цього у супроводі побожної пісні князь Є. Санґушка увійшов до костьолу і зайняв почесне місце перед великим вівтарем. Тим часом, «перед бічним вівтарем розпочалася літургія, яка виконувалася за унійним обрядом». На сьогодні це доволі цікавий і неординарний в історії «Австрійського Дрогобича» факт, який засвідчує абсолютну віротерпимість в Дрогобичі, принаймні між польською та українською громадами. Врешті немало важливу роль у сприянні такої солідарності відіграв і сам бургомістр К. Охримович, який, ще з часів свого призначення на посту посла до Віденського сейму, обіймав тверду позицію добросусідства. На урочистій літургії були присутні усі райці міської ради та колектив державної гімназії, а шкільна молодь організувала від брами до входу  у костьол своєрідні атоли, які разом із мешканцями різних національних громад символічно творили єдину паству християн. В окрему мить костьол наповнився божественною мелодією органу.

Після літургії організатори повідомили громадськість про перехід до нового будинку гімназії. Шановані гості та дрогобичани розмістилися навпроти нового будинку та сходів, де розпочалося урочисте освячення за римо-католицьким обрядом. Дещо згодом у стіну будинку було вмуровано пам’ятну таблицю на честь посвяти. Після посвяти будинку і підписання акту фундації нового корпусу намісник перейшов у гімназійну залу для конференцій, а присутня молодь заспівала урочистий кантат. Потім з присутніх було обрано почесне коло перших, хто увійшов у гімназію, які розташувалися у актовій залі першого поверху. Коли усі гості та професори розмістилися привітальне слово виголосив Ксенофонт Охримович. Бургомістр звернув увагу слухачів на історію гімназії, її тривалі інституційні перетворення, реформи та врешті на тогочасне становище. Згодом бургомістр урочисто передав документи на урядування гімназією «в руки намісника», закликаючи при цьому присутню молодь польською та українською мовою: «дбайливо та з повагою користуватися новим будинком». Згодом бургомістр К. Охримович гучно виголосив подяку на честь шляхетного пана намісника. Цю подяку з ентузіазмом підтримала публіка, а гімназійний хор під керівництвом професора Анатолія Луцика заспівав народний гімн.

Після цього власну промову виголосив князь Є. Санґушко, у якій щиро зізнався, що «приїхав на посвяту нового будинку із величезним задоволенням і дякує за запрошення міській раді, а особливо К. Охримовичу за відповідальну і добру роботу у завершенні будівництва гімназії». Намісник зазначив, що «на сьогодні суспільство і уряд серйозно усвідомлює значення шкіл, і до їх піднесення долучається потужними фундаціями». Далі Є. Санґушко побажав дрогобичанам, щоб у новому будинку розвивалася «найуспішніша гімназія, яка виховуватиме молодь, що виростатиме корисною для свого краю, передовсім ту молодь, котра вмітиме жити задля свободи і прагнути йти до неї під покровительством наймилостивішого нам пануючого монарха». На думку почесного гостя, «дорога, яка веде до свободи, полягає виключно в смиренній праці, дисципліні і послуху до тих, кому доручено виховання молоді». Звертаючись до учнів, Є. Санґушка побажав, щоб вони «навчилися у цій гімназії пунктуальності, порядку і відповідальності за свої вчинки, живучи в майбутньому на користь цілого краю і держави». Згодом намісник урочисто передав будинок у користування дирекції гімназії ім. Франца Йосифа І.

Наприкінці урочистостей директор Йозеф Сінкевич від імені усього професорсько-викладацького складу подякував намісникові, віце-президенту Крайової шкільної ради та міській раді за «посвяту даної урочистості своєю присутністю». Особливу подяку директор висловив для бургомістра Ксенофонта Охримовича, який «збудувавши нову гімназію зробив для учнів і для професорів щирий дарунок». Далі директор звернувся до молоді в стилі «теплої батьківської промови», заохочуючи її до любові, взаєморозуміння та ретельної праці на ниві науки. При цьому промова стосувалася не тільки науки «для себе», але й праці і науки, які б «компенсували ті втрати, які понесла польська цивілізація в лиці багатотисячної молоді, яка не навчається на власній мові, або ж не має змоги навчатися в цілому, або ж, щонайгірше змушена вчитися на неправді». З іншого боку, Й. Сінкевич наголосив, що для кожного учня «особиста боязнь перед Богом, є початком вашої мудрості, це найперший обов’язок молоді завжди бути у своїх вчинках у рамках Божої опіки». На завершення директор зазначив: «Вашим дороговказом, кохані, нехай будуть ті моральні якості і прикмети, які зможуть вплинути на те, щоб як говорить поет: «колись у майбутньому народ був із вашою участю сильний у вірі в Бога і добрим для ближнього»». Стосовно обов’язків перед рідним краєм та державою, то на думку директора, кожен учень «має віддавати для цієї справи своє здоров’я, а якщо потрібно то й життя». Реальним прикладом такої відданості для учнів мала слугувати жертовна діяльність «польського письменника Казимира Бродзінського та політика і відомого історика Йозефа Шуйського, які після закінчення гімназії в Тарнові стали прикладом не тільки для Галичини, але й усієї Польщі. К. Бродзінський – в поезії, а Й. Шуйський – в історії, розколювали і боролися з сучасними упередженнями в суспільстві». В цілому концепція промови директора ґрунтувалася на трьох чинниках: «вірності рідному народу, вірі в Бога і доброті до усіх ближніх». Також Й. Сінкевич апелював про значення «рідного будинку та сім’ї, які в молодому віці мають крокувати нога в ногу із шкільним розвитком учня, адже лише в такій гармонії буде досягнуто добрих результатів». В протилежному випадку «при якому школа в сімейному колі не має підтримки, де критикується шкільна освіта, там школа ніколи не осягне добрих результатів». На завершення директор тричі вигукнув «Нехай живе його Апостольська міць, цісар Франц Йосиф І». Після цього військовий оркестр виконав мелодію державного гімну.

Наприкінці урочистостей від імені учнів виступили вихованці VIII класу поляк Сарнецький та українець Кіндій, які подякували гостям, міській владі та шкільній управі за фундацію нового будинку, а також звернулися до молодшого покоління учнів із закликом до смиренного навчання та шанування навчального закладу і його працівників.

Згодом гостям та присутнім було проведено екскурсію по гімназії, гімнастичному залі та шкільному подвір’ї, після чого на запрошення бургомістра К. Охримовича делегація попрямувала до одного із кабінетів, у якому о 12 год 30 хв кожен із присутніх гостей поставили свої автографи у пам’ятній книзі гімназії. Далі наміснику представили увесь склад професорів гімназії, після чого відбулася екскурсія до Трускавця.

О 16 00 год для гостей та професорсько-викладацького складу гімназії магістрат організував бенкет на 90 осіб з нагоди урочистостей, який відбувався у актовому залі. Відповідальним за організацію бенкету було призначено секретаря магістрату пана Яновського. У актовому залі також було розташовано військовий оркестр, який виконував класичні твори. Перед будинком зібралося чимало громадян, які очікували повернення намісника з Трускавця. Після 17 00 год намісник приїхав до гімназії і розпочався бенкет «із дуже красивим меню». Після подання четвертого блюда бургомістр К. Охримович виголосив патріотичний тост, за який підняв чарку і намісник, а оркестр виконав гімн. Після цього свій тост виголосив князь Є. Санґушка, у якому зазначив про смиренну роботу уряду К. Охримовича в сфері гуманітарної політики. Також намісник радо вітав прагнення К. Охримовича залучати до мирного урядування представників польської та української національної громади, а також представників трьох віросповідань. Намісник запевнив, що «він щиро вірить, що ця згода та порозуміння будуть панувати в магістраті і в майбутньому».

Через кілька хвилин із власним тостом виступив поважний Станіслав Тарновський із Снятинки, у якому виголосив подяку на честь «першого урядника цісаря в Галичині» пана намісника, який патріотично трудиться на користь трону і держави.

Згодом з привітальним словом на честь віце-президента Крайової шкільної ради Михайла Бобринського виступив ректор василіанської школи Дрогобича о. Німилович, який вільно говорив польською мовою. Одна з рефлексій ректора стосувалася діяльності М. Бобринського на користь розвитку шкільництва поляків та українців в Галичині на ниві морально-релігійного виховання. Після цього до присутніх вчителів звернувся також віце-президент, який побажав педагогам смиренно виконувати свої виховні функції задля найкращого формування організованої та порядної молоді.

Наприкінці бенкету римо-католицький ксьондз Гоншаковський повідомив присутніх, що магістрат прийняв рішення надати намісникові Є. Санґушці та Станіславу Бадену дипломи почесних громадян міста Дрогобича. Наприклад, ще 7 жовтня 1896 р. з ініціативи бургомістра К. Охримовича, його заступника Леонарда Вишневського та трьох асесорів Яна Баторовича, Теофілія Яблонського і Мауриція Лінденбаума магістрат прийняв ухвалу про надання Е. Санґушку диплому «gonorowego obywatelia» (почесного громадянина) міста Дрогобича. Сьогодні оригінал цього диплому, оздобленого коштовним камінням та гербами  Санґушків і Дрогобича, зберігається у фонді «князів Санґушків» Національного архіву Польщі в Кракові (на Вавелю). Цікаво, що герб «австрійського Дрогобича» було виконано у синьо-жовтих кольорах. Інший диплом поки що не вдалося віднайти.

Увечері намісник із іншими гостями вирушили потягом до Львова, та преса ще довго згадувала про «враження отримані від помпезної посвяти нового будинку гімназії ім. Франца Йосифа І в Дрогобичі».

Навчальний процес у новому корпусі розпочався 23 жовтня 1896 р. Щоправда шкільна управа не хотіла в цей час брати під свою юрисдикцію корпус допоки ґмінна рада не завершить усі обіцяні роботи із внутрішнього облаштування класів та службових приміщень.

Перше затвердження будинку відбулося 29 грудня 1896 р. спеціальною комісією з передання в експлуатацію. В протоколі було зазначено, що будівництво було здійснено належним чином і з доброго матеріалу, на підставі затверджених проекту та плану будівлі, і щонайважливіше в межах прогнозованого кошторису. Щоправда було виявлено чимало недоопрацювань, які ґмінна рада зобов’язалася найближчим часом усунути. 26 серпня 1897 р. дрогобицьке староство здійснило повторну люстрацію корпусу, під час якої вкотре було виявлено наявність серйозних браків. Такі ж недоопрацювання виявили комісари під час третьої люстрації корпусу, яка відбувалася 9 листопада 1897 р. Четверта ревізія нового корпусу гімназії була найбільш тривалою і розпочалася 10 березня 1898 р., а комісари нарешті визнали, що усі попередні вимоги ґмінна рада нарешті доопрацювала. Відповідно, 16 березня 1898 р. міська рада ратифікувала остаточну ухвалу ; 1835 «про передачу нового будинку гімназії під юрисдикцію шкільної ради і про передачу старого корпусу для потреб жіночої виділової школи». Додаткові вимоги шкільної ради про завершення виправлень браків тривали у формі звернень та листів практично до 30 жовтня 1899 р. і короткочасно у березні 1903 р. Але на ці заяви міська рада мала підстави не реагувати.

На завершення зауважимо, що в джерелах і літературі часто зустрічаємо рефлексії сучасників згаданих подій, які, навіть після початку навчання у новому корпусі, вважали, що кількість його навчальних зал є замалою, адже бажання вчитися у дрогобицькій державній гімназії з року в рік все більше зростало. Проте на відміну від старого корпусу, новий будинок гімназії забезпечив не тільки суттєве збільшення числа учнів, але й підвищив якість навчального процесу, для потреб якого було модернізовано навчальне обладнання та спеціалізовані класи, у яких вповні виконувалися замовлення «державної освіти імперії Ґабсбурґів».

 

 

Джерело: Дрогобицька інтернет-газета "Майдан".

 

Hosting Ukraine