Історія навчальних корпусів Дрогобицького державного педагогічного університету, в основному, бере свій початок у добу Австро-Угорщини, а саме з кінця ХІХ ‒ першої третини ХХ століття, коли невпинний ритм нафтового бізнесу «Галицької Каліфорнії» зумовив нову хвилю забудови та реконструкції міста Дрогобича. Сьогодні декотрі колишні адміністративні будівлі та приватні вілли нафтових магнатів мають виключно освітянське значення, оскільки виконують функції навчальних корпусів нашої альма-матер.

 

В цьому контексті в українській історіографії присутній серйозний масив джерел та літератури, що вповні дозволяє реконструювати фундацію, процес будівництва та відкриття таких давніх будинків, а сьогодні ‒ навчальних корпусів, як біологічного факультету (вілла дрогобицького бургомістра та власника Трускавця ‒ Раймонда Яроша), історичного факультету (будинок для єврейських сиріт) та інституту фізики і математики (будинок цісарсько-королівського суду). Відтак цілком правомірним на сьогодні залишається вивчення історії головного корпусу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, якому у 2016 році виповнюється 120 років з часу відкриття, як нового будинку дрогобицької державної гімназії імені Франца Йосифа І (з 1919 року ‒ імені короля Владислава Ягайла).

***

Ідея побудови нового будинку для дрогобицької державної гімназії виникла безпосередньо у магістраті міста в часі урядування бургомістра, колишнього вчителя Івана Франка, українця Ксенофонта Охримовича (1846 – †1916 рр.). Врешті дана ідея виникла в часі складної фінансової ситуації у місті, а також на хвилі реформи шляхів фінансування гімназії.

Довгий час гімназія ім. Франца Йосифа І в Дрогобичі утримувалася виключно за рахунок бюджету міської ґміни, а фінансові постанови стосовного утримання навчального закладу залежали передовсім від рішень магістрату. В порівнянні із попередніми роками прибутки міста серйозно зменшилися, що було пов’язано із збільшенням кількості мешканців, а також із утриманням нових громадських інституцій, серед яких перше місце посідали людові та виділові школи. Так, у 1878 р. дохід міста становив 116 573 злотих, у 1890 р. ‒ 77 665 зл., а згодом знизився лише до 39 008 зл. Відповідно зменшувався і міський капітал. Так, у 1858 р. відсоткова ставка від нього становила 21 368 зл., а в 1894 р. ‒ лише 14 228 зл. У зв’язку із такою ситуацією магістрат був вимушений піти на рішучий крок, збільшивши розмір додатку до індивідуального податку кожного мешканця міста, а також розмір оплат за комунальні послуги. Таке становище серйозно вдарило не тільки по містянах, але й по навчальних закладах. Фінансова напруга поступово почала спадати, оскільки міська рада заходилася запроваджувати рівновагу в бюджеті стосовно рівномірного розподілу коштів. При цьому було усталено, що місто звільняється від фінансової підтримки державної гімназії.

Після довгих дискусій 14 липня 1890 р. в міській раді було прийнято петицію до міністерства освіти з вимогою зменшення субвенції міста на утримання гімназії. Завдяки старанням Ґюстава Рошковського та Станіслава Щепановського 14 квітня 1894 р. цісар підписав найвищу постанову про зменшення міського внеску для гімназії з 18 000 зл. до 6 000 зл. під приводом попередніх домовленостей між міською ґміною та урядом міністерства освіти. До кінця 1894 р. дрогобицька ґміна зобов’язувалася зі свого боку збудувати новий будинок для гімназії, оскільки приміщення старого корпусу (сьогодні філологічний факультет ДДПУ) не могло забезпечувати необхідного місця для проведення навчання. Завершення будівництва нового будинку гімназії повинно було закінчитися до 1 вересня 1895 р.

Окремим рескриптом міністерство освіти прописало розміри нового гімназійного корпусу. Так, у приміщеннях будинку передбачалося розмістити 8 головних класів і 4 допоміжних. Водночас було запроектовано окремі зали для бібліотек, при цьому окремо для професорів і учнів, природничий кабінет, кабінет фізики і малювання, канцелярію директора і конференційний зал, а також аудиторію і зал для гімнастики та помешкання для директора і гімназійних службовців.

Водночас розпорядження покладало на міську раду обов’язок  забезпечувати засоби для купівлі дерева в опалювальні сезони, аж до моменту здачі нового будинку під юрисдикцію уряду міністерства освіти. Водночас до цього часу ґміна зобов’язувалася виплачувати 480 зл. на винайм помешкання для директора та службового персоналу, а також для додаткових класів. Також з відкриттям нового будинку ґміна зобов’язувалася повернути у користування гімназії старий корпус. Починаючи від 1 січня 1894 р., фінансування гімназії з боку ґмінної ради Дрогобича становило усталену суму у розмірі 6 000 зл.

26 червня 1894 р. крайова шкільна рада надіслала в магістрат Дрогобича текст плану будівництва нового корпусу під № 12389. 15 червня 1894 р. бургомістр Дрогобича К. Охримович підписав розпорядження № 3396 про виконання плану контракту, який згодом нотаріально ствердив адвокат д-р Фрухтманн. 2 липня 1894 р. міська рада Дрогобича прийняла усі без винятку вимоги міністерства, а в жовтні цього ж року ствердила план виконання контракту між ґміною та урядом Крайової шкільної ради стосовно будівництва нового корпусу гімназії. Остаточне ствердження документація отримала 20 жовтня 1894 р. у Повітовому управлінні.

До кінця 1894 р. ґмінна рада зуміла придбати для нового гімназійного корпусу цілий ряд парцель в межах дрогобицького передмістя «Zagrody miejskie», щоправда впорядкування необхідної документації забрало стільки часу, що не вдалося розпочати навіть підготовчих робіт для процесу будівництва. Лише 10 травня 1895 р. магістрат Дрогобича підписав із робітниками будівельний контракт стосовно виконання земляних та мулярських видів робіт. У зв’язку із відхиленням від графіку будівництва шкільна рада відтермінувала дату завершення будівництва нового будинку гімназії з 1 жовтня 1896 р. до 15 жовтня цього року. Головним інженером та автором проекту нового будинку був міський інженер, який працював в магістраті – Францішек Єльонка. Мулярські роботи виконували робітники підприємців Якоба Корайського і Адольфа Вайса. Столярські роботи виконувала фірма Марека Ґюнтера. Загальні роботи довкола гімназії та на території подвір’я здійснювалися силами усього повіту.

Навесні 1896 р. будівництво корпусу завершилось. 18 березня 1896 р. Шкільна Рада упорядкувала комісію для проведення експертизи на місці будови корпусу. Під час огляду будови комісія визначила ряд категорій обладнання, які магістрат Дрогобича повинен був докупити та обладнати в навчальних приміщеннях. Щоправда вимоги були настільки дорогими, що представники ґмінної ради не хотіли приймати вердикт комісарів. Та в процесі довгих дискусій 19 червня 1896 р. міська рада все ж прийняла рішення про закупівлю додаткового гімназійного обладнання.

1  вересня 1896 р. дрогобицька газета «Karjer Drohobycki» повідомила громадськість міста про  те, що справа будівництва нового будинку гімназії йде до завершення і кінцеві роботи будуть здійснені до кінця поточного місяця. Вже тоді прогнозувалося, що на відкриття планують приїхати намісник Галичини та інші делегати зі Львова. При цьому журналісти проінформували, що старий будинок буде передано для потреб жіночої гімназії.

15 вересня 1896 р. з приводу завершення будівництва нового будинку гімназії  редактор газети «Дрогобицький кур’єр» і відомий дрогобицький друкар Аарон Жупник оприлюднив статтю про тяглість освітянської традиції в Галичині та Дрогобичі зокрема. Автор звернув увагу на довготривалі проблеми у системі початкової та середньої освіти в Галичині, які, зокрема, існували до 1867 р., коли панівною у навчальному процесі залишалася німецька мова. Відтак оновлення матеріальної бази і розширення спеціалізованих кабінетів із польської, латинської, української та грецької мов засвідчують про поступ в Дрогобицькій гімназії. За підрахунками А. Жупника в Галичині станом на 1896 р. залишалося близько 3 765 702 анальфабети, тобто ситуація із неграмотністю була вкрай разючою. На цьому тлі міста та містечка поділялися на тих, котрі підтримують розвиток освіти і тих, котрі не здійснюють жодних фундацій в цьому напрямку. На думку автора статті, Дрогобич «безсумнівно належить до міст, у яких присутня потужна жертовність влади і міщан на користь освіти». Це підтверджує той факт, що кільканадцять років до моменту будови нового корпусу міська рада надала для потреб гімназії будинок на території так званих «zahrod miejskich». З іншого боку А. Жупник тепло відгукнувся про введення у навчальні плани викладання таких предметів, як малювання на рівні геометричних фігур, що явно впливає на розвиток молодого покоління. Водночас у Дрогобичі та повіті молодь мала можливість обирати собі навчальний заклад між приватними та державними, а також між класифікаційними рівнями. Тобто існувала і певна конкуренція освіти.

Врешті А. Жупник вважав, що завдячувати потрібно пану почесному бургомістру К. Охримовичу, який фундував для нового корпусу гімназії великий пляц при вул. Зеленій. Станом на 15 вересня в новому корпусі йшли підготовчі роботи до величного дня відкриття та посвяти. Працівники витирали від будівельного пороху вікна, двері, «ґлянцували підлогу» тощо. Саме у своїй статті А. Жупник чи не в перше в історіографії подає докладний опис будинку гімназії: «форма будинку нагадувала підкову, а у внутрішньому дворику було збудовано окремий спортивний зал із відкритим футбольним полем. Новий корпус гімназії був двоповерховим і мав подвійну сходову клітку. З фронту новий будинок розташований до боку міського парку та саду, що забезпечуватимуть для працівників та учнів здоровий відпочинок. Бокові крила будинку завжди освітлюються світлом в достатній мірі. Частина сходів виготовлено із каменю, а частина з вогнетривкого дерева. Коридори яскраві та просторі. Туалети збудовані відповідно до останніх вимог будівельної науки та гігієни. В будинку було передбачено 12 покоїв, 27 шкільних аудиторій, гарні підвали, пральня, гімнастичний зал займає головну залу і три вбиральні. Із викладацьких залів найбільш монументальним є актовий зал, який обіймає два поверхи і ошатно оздоблений орнаментами та ліпниною в стилі рококо. Цей зал був призначений для гімназійних урочистостей. У будинку є чимало і інших залей розрахованих для шкільних потреб. Одним словом збудував собі святий магістрат і його керівництво новий пам’ятник для майбутніх поколінь на згадку про свою опіку над освітою, для того щоб професура популяризувала польське слово».

Згодом жовта преса повідомила громадськість краю, що міська рада вирішила, як ніколи в історії освіти, в повіті з усією помпезністю відсвяткувати відкриття нового корпусу гімназії. Відтак було з’ясовано, що магістрат запросив чимало почесних гостей, серед них намісника Галичини – князя Євгеніуша Санґушка, почесного крайового маршалка Станіслава Бадені та віце-президента Крайової шкільної ради – д-ра Михайла Бобринського. Для проведення прийому гостей 5 вересня було виділено 1 800 злотих з міського бюджету.

1 жовтня на першій сторінці «Дрогобицького кур’єру» редакція опублікувала у формі спеціальної колонки статтю під назвою «Ми раді вітати», у якій громадськість краю повідомлялася про наближення урочистостей та прийому шанованих гостей пана намісника, крайового маршалка і віце-президента Крайової шкільної ради. Зазначалося, що міська влада без огляду на віросповідання та національну приналежність однаково і у повному складі вітала приїзд шанованих гостей. Також редакція наголосила на заслугах пана намісника князя Санґушка, який, не зважаючи на діяльність своїх предків, які колись воювали шаблями, – сьогодні замінив свою діяльність на перо, а рицарську відвагу і бойову готовність – на спокійну цивілізовану працю. Врешті журналісти покликалися на особисту волю князя Санґушка, який заявив, що «готовий радше приїхати в Дрогобич і особисто відкрити той прихисток науки та віддати його на громадське користування». Будучи «пов’язаним із давнім родом князів Санґушків і Яґеллонів в справі Литви, Русі і Корони, князь Є. Санґушко вважав за честь відвідати наші прадавні землі і з почуттям обов’язку для нової гімназії». З іншого боку, автори статті зазначили, що не заважаючи на важливу участь роду Санґушків у розбудові Речі Посполитої, серйозній меценатській діяльності в справі будови костьолів, монастирів та шкіл, цей рід поніс серйозні втрати маєтків в часі поділів Польщі. Продовжуючи тему, журналісти зазначили, що після всього пережитого один із нащадків славетного роду не втратив шляхетності, адже продовжив справу розбудови освіти. В цьому контексті автори статті подали цікаву рефлексію, у якій пророкували, що «дрогобицька професура гімназії має бути милостива до молоді, на кшталт теплого проміння сонця, яке спрямоване до рослин». Більше того, «світла науки і знання замало для середньої школи, їй потрібне також і родинне тепло, яке повинно виконувати виховне завдання, подібно до того, як князі Санґушки впродовж віків незалежно від віросповідання ставилися з милістю до мешканців Галичини, так само і в новому будинку гімназії має бути присутня однакова увага професорів до учнів різного віросповідання, незважаючи на те чи це поляки, чи українці, чи євреї». Такий наголос був доволі актуальним, адже в середовищі професорів часто зустрічалися антисеміти або ж українофоби. Врешті журналісти закликали професорів «нової гімназіївиховувати в учнів різних національностей взаємоповагу та розуміння традиції спільного проживання на одній і тій же землі». Разом з тим автори статті зауважили, що «дуже прагнуть щоб наші сини в новій гімназії навчилися порядку, пунктуальності і точності, а шанований гість пан маршалок нехай буде їм еталоном поведінки і конкретним прикладом для діяльності».

Насамкінець редакція газети «Дрогобицький кур’єр» щиро подякувала ґмінній раді Дрогобича, а особливо панові бургомістру К. Охримовичу за «великий презент, який він здійснив для потреб наших дітей і задля  підтримки вогнища вищої освіти, який був переданий у руки шкільного уряду». Окремо було опубліковано подяку і для старости дрогобицького повіту – пана Світальського, який також долучився до розбудови освіти в Дрогобичі та околицях.

Одночасно із переговорами про остаточне закінчення будівництва будинку і його внутрішнє облаштування між магістратом та шкільною радою відбувалися наради з приводу укладання «дефінітивного» контракту. Проект цього контракту міська рада ствердила 31 жовтня 1896 р. відповідно до тексту проекту контракту Шкільної Ради схваленого раніше. Щоправда остаточне ствердження контракту з боку уряду шкільної управи відбулося лише у 1899 р. Приводом для цього виявилися суперечки між магістратом і шкільною радою з приводу внутрішнього облаштування нового будинку гімназії.

Джерело: Дрогобицька інтернет-газета "Майдан".