http://www.dw.com/image/39219786_303.jpg

  Нинішня Велика синагога Дрогобича була побудована на місці попередньої у 1844-1863 роках, і її будівництво збігається з початком розквіту нафтової промисловості в Дрогобичі. Фасад Великої синагоги повторює фасад синагоги в німецькому місті Касселі, в той час як її планування відповідає плануванню традиційних синагог Східної Европи(7).
Перша згадка про євреїв у Дрогобичі відноситься до 1404року, коли банкір польського
короля Ягелло єврей Волчко взяв у відкуп дрогобицькі соляні копальні(1). Ця згадка показова у двох аспектах. По-перше, Дрогобич є третім містом Червоної Русі після Львова та Любомиля, в якому згадується про присутність євреїв. Таким чином, єврейська громада Дрогобича є однією з найстаріших в регіоні(2). По-друге, починаючи з XV століття її доля була пов’язана з природними багатствами Дрогобича – спочатку з видобутком солі, а з 1840-х років – з видобутком нафти.
  Нам нічого не відомо про синагогу в Дрогобичі у XV і XVI століттях, але можна припустити, що якщо вона й існувала, то її зникнення пов’язане в привілеєм de non tolerandis Judaeis, подарованої Дрогобичу Стефаном Баторієм у 1578 році. Згідно з цим привілеєм, євреям заборонялося селитися в місті і навіть перебувати в ньому більше трьох днів(3). Однак економічна привабливість Дрогобича була дуже великою, тому євреї намагалися селитися поруч з містом на землі, що знаходиться поза юрисдикцією муніципалітету. Починаючи з 1634 року, документально засвідчено існування єврейської громади на Лані, а в 1680 році вперше згадується про існування там синагоги(4). Як найважливіша, і часто єдина громадська будівля, синагога виконувала й символічні функції, як в очах євреїв, так і в очах неєврейського населення. Саме тому, для спорудження та ремонту синагог в Речі Посполитій була потрібна згода католицького єпископа. У 1711 році єпископ Пшемишля дозволив відремонтувати дрогобицьку синагогу (з цього документа стає відомо, що вона була дерев’яною), проте в 1713 році ця синагога згоріла. Для її відновлення знадобився новий дозвіл єпископа, який був даний тільки у 1726 році: він вимагав, щоб нова синагога була побудована «не вищою і не більшою, ніж стара». А для будівництва синагоги єврейській громаді довелося взяти гроші в борг у місцевих католицьких церков(5). У 1743 році дерев’яна синагога була замінена мурованою, що свідчило про багатство громади та її певність собі(6). Головним релігійним ритуалом в синагозі є читання Тори (П’ятикнижжя Мойсея**) Для цього використовується пергаментний сувій Тори, який зберігається в арон кодеш*** – спеціальному ковчезі, що знаходиться у східній стіні синагоги. Для церемонії читання Тори сувій урочисто виймається з арон кодеша і переноситься на подіум в центрі залу (біму****), на якому і відбувається сама церемонія, а після читання не менш урочисто Тора повертається в арон кодеш. Таким чином, простір синагоги різко відрізняється від християнських церков. У церкві все священнодійство зосереджено навколо вівтаря, в той час як в синагозі є два сакральні місця: арон кодеш біля східної стіни і біма в центрі. Розташування арон кодеша біля східної стіни Великої синагоги (у совєтські часи на цьому місці прорубали двері) підкреслено також круглим вікном. Під час молитви всі присутні звертають обличчя у бік арон кодешу. Центральне ж положення біми відображається на архітектурі синагог. У багатьох випадках, як у Великий дрогобицької синагозі, форма молитовного залу наближається до квадрату, так, щоб всі присутні могли чути читання Тори і бачити церемонію, яка відбувається на бімі. Крім того, чотири величезних пілони, що підтримують склепіння молитовного залу розташовані так, щоб ділити зал на дев’ять рівних полів – і біма, відповідно, розташовувалася в центральному полі. У молитовному залі синагоги присутні тільки чоловіки, а жінки повинні знаходиться в спеціальному «жіночому відділенні». У Великій синагозі «жіночі відділення» розташовуються на другому і третьому поверсі, і вони з’єднані з молитовним залом напівкруглими вікнами. Будівля Великої синагоги включала в себе не тільки молитовний зал і «жіночі відділення». У двох кімнатах по обидва боки коридору знаходилися невеликі молитовні зали, в яких молилися кравці і шевці. Візники ж не змогли отримати окремого залу, тому молилися в приватному будинку неподалік, щоразу позичаючи у Великій синагозі сувій Тори(8).  Велика синагога не мала опалення і використовувалася тільки в літні місяці, а поруч з нею стояв і, до речі, зберігся до наших днів Старий Бейт Мідраш (дім навчання), в якому можна було не тільки вивчати релігійні тексти, але і грітися взимку коло величезної печі, що займала майже всю стіну.  Велика синагога, Старий Бейт Мідраш і клойз творили так званий «синагогальний двір» (шулгойф) – центр всього громадського життя дрогобицьких євреїв. На «синагогальному дворі» також була єврейська лазня з басейном для ритуального обмивання (міква*****) і колодязь громади, з якого брали воду єврейські жителі Лана, а неподалік від нього – єврейська лічниця. Більшість євреїв Дрогобича належали до  хасидизму****** – течії в юдаїзмі, яка ставила на перше місце не вивчення Талмуду, а екстатичну молитву і містику. Послідовники хасидизму групувалися навколо лідерів, званих «цадиками» (праведниками). Послідовники кожного цадика зазвичай влаштовували окремі молитовні будинки, в яких створювалася особлива атмосфера однодумців: під час молитви використовувалися мелодії, властиві даному напрямку в хасидизмі, під час застіль розповідалися історії про чудеса цадиків, а коли цадик відвідував Дрогобич, то молився там разом зі своїми хасидами і ввечері в суботу влаштовував велике застілля. Хасиди Дрогобича були послідовниками цадиків, які проживали в різних містах Галичини і Буковини.
 
Сумна сторінка в історії як цієї, так й інших синагог, розпочинається у 1939 році, коли радянська влада влаштувла у божниці конюшню, потім склад солі та магазин меблів. Тому й не дивно, що будівля зазнала великих руйнувань. Повернули синагогу єврейській громаді міста лише після здобуття Україною незалежності у 1990 році. Тривалий час будівля стояла пусткою, з 2013 року Божого єврейська громада коштами меценатів розпочала відновлення божниці.Сьогодні повністю  відреставровано фасад будівлі.До сьогодні Хоральна синагога залишається найбільшою у західній Україні.

 

 


 

Джерело:В.Левін "Нотатки про синагоги Дрогобича", "Дрогобич- місто-музей сакральної архітектури".