Дерев’яну церкву Святої Трійці спорудили в 1555 році, неподалік нині існуючого храму.

До храму Пресвятої Трійці належали у передмістю дочерні церкви: Святого вмч. Юрія – на Завіжній (Горішня Брама). Дерев'яний храм, збудований у 1657 році; Святої вмц. Параскевії – на Завіжній. Дерев'яний храм, збудований у 1815 році; Воздвиження Чесного Хреста – на Зварицькій. Дерев'яний храм, збудований у 1661 році; Різдва Пресвятої Богородиці (Пресвятої Діви Марії) – Цегляний храм, збудований у 1850 році; Преображення Господнього – на Задвірній. Цегляний храм, збудований у 1869 році; Святих апп. Петра і Павла – монастирський мурований храм оо. Василіян, збудований у 1828 році після того, як монастир і дерев'яна церква були зруйновані вогнем у 1825 році.

Нинішню церкву збудували у 1690 році як римо-католицький костел, а прилеглі приміщення були добудовані вже значно пізніше, як монастир отців - кармелітів.

У 1795 році австрійський цісар Йосиф ІІ ліквідував цей монастир, націоналізувавши майно.

У 1808 році руська(українська) громада викупила в Австрійського уряду храм і приміщення під греко-католицьку церкву і школу. Згодом, цей духовний комплекс було віддано під опіку отців Василіан, однак він і надалі залишався у власності міста.

У 1813 році при церкві було відкрито початкову школу, яка проіснувала до 1914 року Божого. Саме тут, у початковій школі при церкві, навчався наш земляк Іван Франко.

Храм оновлювався у 1894-1905 роках. Низький дубовий неповний іконостас різьбили майстри Сабрай зі Львова та Голембйовський з Дрогобича.  Розпис іконостасу в 1909 році здійснив талановитий галицький маляр Модест Сосенко.

Після передачі кармелітського костелу оо.Василіанам, з нього було вилучено барокові прикраси, стіни помальовано і прикрашено іконами святих, були зняті дві готичні стрілчасті вежі, добудовані дві нави. В цьому храмі молився і видатний громадський діяч, письменник Іван Франко.

Із гоніннями на УГКЦ, після  входження західноукраїнських земель до складу УРСР, утисків зазнали і Дрогобицька церква Пресвятої Трійці та її духовенство. Пастирі Северіан Бараник, Яким Сеньківський, Віталій Байрак, Євген Нищик та Павло Жупанський стали мучениками від віри- їх було страчено органами НКВС у 1941-1947 роках, а двоє останніх загинули в сибірських таборах.

 

Період з 1946 по 1989 роки

8-10 березня 1946 року рішенням Львівського псевдособору Українську Греко-Католицьку Церкву було зліквідовано, поставлено поза законом, а правильніше сказати, загнано у глибоке підпілля. Ще задовго до цього горезвісного собору 11 квітня 1945 року були заарештовані радянським урядом усі греко-католицькі владики на чолі із Високопреосвященнішим Митрополитом Йосипом (Сліпим). Таким чином наша Церква була позбавлена ієрархії, тобто церковного проводу.

Львівський псевдособор утворив нову Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію Російської Православної Церкви, яку очолив колишній член Капітули Перемишльсько-Самбірсько-Сяніцької Єпархії о.доктор Михаїл Мельник. Його було висвячено на єпископа архиєреями Московського Патріархату на чолі з Блаженнішим Іоаном, Митрополитом Київським і Галицьким, Екзархом всієї України, 25 лютого 1946 року у Воздвиженській малій Церкві Києво-Печерської Лаври ще до так званого горезвісного собору. Катедральним Собором нової Єпархії був визначений храм Пресвятої Трійці міста Дрогобича, а приміщенням єпархіального управління стала прилегла до нього колишня школа. Таким чином, заарештувавши оо. Є. Нищика і П. Жупанського, ЧСВВ, комуністичний уряд передав наш храм в лоно Російської Православної Церкви.

У 1952 році стараннями Преосвященнішого Владики Михаїла (Мельника) та оо. Володимира Коновського та Михаїла Веселовського у храмі Пресвятої Трійці вперше було виконано стінопис. На жаль, не виявлено фотоматеріалів про цей розпис, проте храм у такому вигляді простояв двадцять років.

Преосвященніший Владика Михаїл (Мельник) та настоятель Собору о. Володимир Коновський померли при загадкових обставинах під час поїздки до Києва 9 жовтня 1955 року і похоронені на місцевому цвинтарі Дрогобича неподалік Катедри.

Обов'язки Владики Самбірсько-Дрогобицького деякий час по смерті Кир Михаїла виконував Преосвященніший Антоній (Пельвецький), Єпископ Івано-Франківський РПЦ наступником якого став Преосвященніший Григорій (Закаляк). Він очолював дану Катедру до часу ліквідації Самбірсько - Дрогобицької Єпархії РПЦ у 1959 році. Після цього Преосвященніший Кир Григорій був єпископом РПЦ у Чернівцях, по сумісництву у Львові та на Закарпатті, де й спочив у Бозі. Таким чином, територію, яку обіймала Самбірсько-Дрогобицька Єпархія, в тому числі і храм Пресвятої Трійці, було прилучено під юрисдикцію Високопреосвященнішого Миколая Юрика, Митрополита Львівського і Тернопільського РПЦ. Він і його наступник Високопреосвященніший Никодим (Руснак) часто відвідували наш храм, беручи участь у богослужіннях, які супроводжував, створений для цієї потреби хор.

У 1973 році стараннями оо. Михайла Линди і Миколи Юзича вдруге був зроблений стінопис у храмі Пресвятої Трійці, який на свято Покрова Пресвятої Богородиці освятив Митрополит Миколай. До святкування 1000-ліття хрещення України стараннями о. Василя Мізика було позолочено баню на даху храму і зроблено зовнішню обнову стін.

Імена православних священиків: Володимир Коновський, Михайло Весоловський, Йосип Маринович, Степан Маркевич, Михайло Бубняк, Степан Білинський, Андрій Оршак, Степан Жук, Микола Юзич, Олександр Хоркавий, Михайло Линда, Йосип Паращак, Василь Мізик.

Але в той час у місті Дрогобичі, як і по цілій тодішній Радянській Україні, а то і далеко за її межами, діяла підпільна Українська Греко-Католицька Церква. Багато людей, пам'ятаючи про мученицьку смерть оо. Василіян, які у 40-х роках подали приклад вірності Христові і Його святій Церкві, не пристали до РПЦ. Ходячи повз свій храм, заходячи до нього, щоб занести до Бога свої приватні молитви, греко-католики молитовно очікували на воскресіння рідної Церкви і повернення їм так улюбленої всіма "Трійці". Адже саме так і до тепер, люблячи, називають люди цей храм. Підпільні священики, які часто змушені були виконувати найважчу працю, ночами, по приватних домівках греко-католиків служили Святі Літургії, сповідали, хрестили, вінчали, оливопомазували, тобто надавали духовну опіку своєму духовному стаду. А це часто потягало за собою арешти, обшуки, штрафи, конфіскацію майна священиків тощо. Проте ніхто і ніщо не могло зупинити чи залякали тих людей. Вони розуміли, що не лише для них, але й для їхніх дітей і родин перекриті всі дороги до навчання у вищих навчальних закладах, для працевлаштування на відповідну роботу тощо. Любов до Христа, Його Церкви і свого народу давала їм сили вистояти в тій сатанинській системі. А вірні, бачачи терпіння і відданість Христові своїх пастирів, готові були платити штрафи, ходити на допити в кабінети спецслужб, бути переслідуваними, лише щоб не зламати своєї віри, не зрадити принципам своєї совісті і залишитися у єдності із престолом Святого Петра.

Серед багатьох підпільних священиків у Дрогобичі душпастирювали найбільш знані оо. Іван Сокіл, Іван Гринчишин та Степан Яворський.

Ішов 1988 рік – рік 1000-ліття Хрещення України. УГКЦ з цієї нагоди розпочала перші після 1946 року прилюдні урочисті богослужіння у відпустових місцях Билич, Грушева і Зарваниці. Хоча радянська влада чинила величезні перешкоди, святкування Ювілею продовжувалися у багатьох містах і селах Галичини. А 2 травня 1989 року у Дрогобичі відбулося богослужіння УГКЦ біля Церкви Святої вмц. Параскевії. Ця відправа була проведена у Світлий вівторок, і в ній взяли участь десять тисяч вірних. Відправляли підпільні оо. Волошин, Куць, Панас та Адам. Під відкритим небом було проголошено відкриття у Дрогобичі греко-католицької парафії. Відтоді у місті почалися регулярні легальні богослужіння. Влада протидіяла їм як могла: і ув'язненням на 15 діб оо. Волошина, Куця і Адама, і терміновим відкриттям при храмі Св. Параскевії парафії РПЦ із розрахунком спровокувати релігійні протистояння, і затриманням транспорту, що ним добиралися священики на богослужіння тощо. Проте всі ці заходи не могли перешкодити молитовним зібранням. Постійно зростала кількість учасників відправ. Паралельно із відправами на місцях, УГКЦ проводить нову акцію за легалізацію Церкви - ланцюгову голодівку у Москві, на Старому Арбаті. А величаве 150-тисячне богослужіння у Львові 17 вересня 1989 року, поєднане з релігійною маніфестацією, остаточно засвідчило масову підтримку УГКЦ. Тоді Церква здобула свою моральну перемогу і зміцнила себе як силу.

Синод Владик УГКЦ який проходив у Святоюріївському духовному комплексі в період від 16 до 31 травня 1992 року Божого, своїм рішенням утворив, а 12 липня 1993 року Божого Блаженніший Патріарх Мирослв-Іван Любачівський проголосив нову Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію УГКЦ.

Адміністратором новоствореної єпархії став преосвященніший владика Юліан Вороновський, єпископ-помічник Львівський, ректор Духовної Семінарії Святого Духа у Львові. Синод Владик. що відбувався  у Львові 20-27 лютого 1994 року, обрав першим єпископом Самбірсько-Дрогобицьким владику Юліана Вороновського.12 липня 1993 року, грамотою глави УГКЦ парафіяльний Храм Пресвятої Трійці визначено як Катедральний собор Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Водночас, міська влада певний час не повертала  прилеглих храмових приміщень,тому єпархіальне управління ромістилося у м.Трускавці. Після тривалих переговорів прилеглі приміщення навколо храму   Святої Трійці у  зруйнованому стані були повернуті церкві. Згодом, 17 квітня 1994 р. відбулася  урочиста інтронізація першого єпископа Самбірсько-Дрогобицької єпархії, яку звершив глава УГКЦ блаженніший Мирослав-Іван Любачівський.

З приходом владики Юліана до Дрогобича курси катехитів, дяків та мала семінарія, які діяли при парафії за сприяння о.Мирона Бендика, реорганізовуються у факультети (катехитичний і дяківсько-регентський) Єпархіального Інституту, а мала семінарія діє під егідою Богословського факультету  цього ж Інституту. Із вересня 1996 р. з благословення патріарха Мирослава-Івана Любачівського владика Юліан відкрив у Дрогобичі на базі Катехитичного Інституту Єпархіальну Духовну семінарію. Її першим ректором призначено о.Мирона Бендика, який був звільнений із посади ректора  катедрального собору. На цю посаду було призначено о.прот.Тараса Гарасимчука, канцлера  Самбірсько-Дрогобицької єпархії, а деканом Дрогобицького міського деканату від 1998 р. призначено о.Івана Паньківа.

Парафія Святої Трійці проводила святкові богослужіння з нагоди відзначення ювілеїв важливих історичних церковних подій як всієї Церкви, так і громади міста.  Так, 16 червня 1996 р. відбулося єпархіальне святкування ювілею 400-річчя Берестейської Унії. У переддень свята служився екуменічний акафіст до Пресвятої Богородиці. У ньому взяли участь преосвященніші владики Юліан, місцевий ординарій, Любомир Гузар, екзарх Києво-Вишгородський та Ігор Ісіченко, єпископ Харківський і Полтавський УАПЦ. У літургії серед чисельного духовенства і вірних брав участь о.прот. Маркіян Охримович, підпільний священник і довголітній в'язень. Владика Юліян виголосив подячне слово. Силами парафії був проведений величавий концерт.

На сьогодні в одній частині комплексу розмістився другий корпус Дрогобицької єпархіальної семінарії, а в іншій- парафіяльний центр. Ще на початку1990-х років парафія купила будинок по вул.  Гончарській, який сьогодні використовується як адміністративний і навчальний корпус семінарії.

2 вересня 2000 року, напередодні святкування 200-ліття Різдва Христового, відбулося освячення катедрального собору Святої Трійці після капітального ремонту і розпису стін у середині храму. ремонти проведені завдяки старань владики Юліяна та настоятеля храму  о.митр. прот. Тараса гарасимчука, економа єпархії о. прот.Івана Паньківа, Мирослава Соболти і Павла Кіндратишина. Крім пожертв парафіян на реставраційні роботи вагому лепту внесли місцевий владика Юліян Вороновський, благодійні допомогові організації "Церква в потребі", "Реновабіс" із Німеччини та Римська Курія. На вигаптувану хоругву катедрального собору майстринею Оксаною Заміховською, колишньою парафіянкою, склав пожертву п.Михайло Мацялко з родиною, художній керівник вокально-інструментального гурту "Соколи". Вигаптувані обруси пожертвувала народна майстриня, парафіянка храму, п.Мирослава Кот. Посильні свої пожертви на реставрацію храму, хоругви та фелони складали місцеві парафіяни, мешканці Дрогобича, підприємці.

3 вересня 2000 року при храмі Святої трійці відбулося  святкування ювілею 2000-ліття Різдва Христового. Очолював святкову соборову літургію і виголосив проповідь високопреосвященніший  Іван Мартиняк, митрополит Перемишльсько-Варшавський. Йому співслужили владики Юліан Вороновський, Михаїл Сабрига, Василій Медвіт, Михаїл Колтун, Софрон Мудрий та Станіслав Падевський від римо-католицької церкви. Після літургії відбулося посвячення величавого пам'ятника, побудованого за сприяння місцевої влади та громадськості міста на честь великого ювілею.

Парафіяни храму Святої Трійці були і залишаються активними прочанами до відпустових місць, які церква організовує з нагоди різних подій. Так, досить велелюдною була поїздка  до Києва та Львова на зустріч із святішим Отцем Іваном-Павлом ІІ, Папою Римським. Це  не була лише поїздка, щоб побачити Папу, але особливо, щоб прийняти великий дар проголошення блаженними мучеників, ісповідників та подвижників, до яких зараховано єромонахів, які служили у храмі Святої Трійці- Северин Бараник, Яким Сеньківський та Віталій Байрак.

З цієї нагоди силами парафії виготовлена ікона згаданих трьох священномучеників, яку намалював дрогобицький художник Сергій Булко.

З 29 на 30 червня 2001 року відбулося у храмі Святої Трійці чування, присвячене проголошенню Дрогобицьких новомучеників, під час якого освячено ікону. В той час на вшанування новомучеників до храму Святої Трійці прибуло численне духовенство, чернецтво та багато мирян.Святу літургію очолював і виголосив проповідь місцевий владика. Йому співслужили преосвященніші владики Северіян Якимишин, єписком Нью-Вестмінстерський, Корнелій Пасічний, єпископ Торонтський та Лаврентій Гуцуляк, єпископ Едмонтонський із Канади. Святкування завершилося святковим хресним ходом з іконою  новомучеників навколо катедрального собору. У день відзначення храмового празника у 2001 р. владика Юліян освятив центральну ікону-мозаїку Пресвятої Трійці на фасаді храму.

Сьогодні парафія Святої Трійці живе багатогранним християнським життям. Духовні наставники прагнуть охопити різні сторони життя віруючих. При храмі постійно діють школи по підготовці молодих людей, які вирішили вступити до подружнього стану або стати хресними батьками. З ініціативи отця Мирослава Соболти, пароха храму Святої Трійці, засновано міський дитячий сиротинець "Оранта", яким, крім держави опікується Церква та місцева громада. Також, при парафії організовано дитячий садок "Ангелятко", який обслуговують сестри йосифітки, котрим надано приміщення для заснування монастиря.

Отже, християнська спільнота, що діє при катедральному храмі Святої Трійці перебуває на шляху духовного зростання, яке виливається передусім у формуванні нових та відродженні давніх мирянських духовно-освітніх традицій.

 

 

Джерело: В.Пограничний, Ю. Стецик, Л.Тимошенко "Церква і парафія Святої Трійці у Дрогобичі".