У центрі міста, на вулиці Т.Шевченка (колишня Панська), де за Австрії  працював магістрат, стоїть будинок колишньої гімназії, а тепер філологічного факультету ДДПУ імені І.Франка. Цю кам'яницю вибудував австрійський уряд у 1846 році для військової школи. Після її ліквідації у 1858 році в ній розмістилася новостворена чоловіча гімназія. Відкриттям цього закладу місто завдячує бурмістрові Гнатові Нев'ядомському та його секретареві Янові Зиху. Гімназія перебувала на фінансовому забезпеченні міста аж до 1874 року, коли стала державною. Першим директором гімназії був Броніслав Трасковський. У 1894 році між будинком магістрату та гімназією встановлено пам'ятник польському  поетові Адаму Міцкевичу, тому вулиця носила його назву. А в 1990 році її переназвали на вул. Тараса Шевченка, хоч від неї уже відходила вулиця його імені, що одержала цю назву ще за австрійського панування.

У різний час з гімназії у світ широкий  пішло багато відомих людей. Навчалися тут Іван Франко, Василь Стефаник, Лесь Мартович, Микола Колесса, Леон Стенбах (професор Львівського університету, учень Я.Матейка - відомий художник Маврицій Готліб та багато інших людей.

Після перенесення гімназії  в 1896 році  у спеціально збудоване приміщення, в будиночку працювала  загальна 8-класова жіноча школа імені королеви Ядвіги.  Після Першої світової війни тут діяла приватна жіноча  гімназія і приватна  жіноча вчительська семінарія. Студенти навчалися пополудні. Згодом тут розмістилася також  жіноча торговельна та промислова школи.

З північного боку  будинку для гімназистів побудували плавальний басейн. Це було велике досягнення міста як у тіловиховному так і в  гігієнічному та культурному відношенні. У центрі міста, напівроздягнуті, купалися гімназисти. Для селян, що відвідували місто таке видовище  виходило поза межі їхньої уяви: одні плювались, інші хрестилися, треті ледь не кидалися на студентів.

Коли в будинку розмістилася жіноча школа, для неї також відвели день для купання. Першою дівчиною, що пірнула в той басейн, була Каролінав Яців із Завіжної вулиці. Ця визначна для Дрогобича пам'ятка збереглася і донині.

 

Джерело: Дрогобиччина: свідки епох. Роман Пастух, Петро Сов'як, Ігор Шимко.