Пам`ятник Тарасові Шевченку
м.Дрогобич
площа Тараса Шевченка

Нині в Україні та світі налічується близько півтори тисячі пам`ятників поетові.Їх авторами євидатні, малознані і невідомі скульптори. Вони відтворили образ Кобзаря у різні пори його життя, в різних матеріалах, на постаментах різної форми, висоти тощо.Проте за визнанням фахівців і простих людей "дрогобицький" Шевченко належить до найкращих пам`ятників. Скульптором став народний художник, лауреат Національної премії України імені Т.Шевченка Іван Гончар (1911-1993 рр.). Йомудопомагав племінник і теж скульптор Анатолій Гончар (1946-2002 рр.). Їхня творча співпраця, де першу скрипку грав Іван Гончар, увінчалась 21 вересня 1991 року.

Про бажання дрогобичан спорудити пам`ятник Кобзареві розмови точились від 1960 року. Питання залишалось відкритим аж до другої половини 1980 рр. Безпосереднім приводом до втілення в життя патріотичного бажання людей стала стаття Романа Пастуха "Чим же ми хвалимось? В м.Дрогобичі досі не увічнено пам`ять про Юрія Дрогобича" у дрогобицькій міськрайонній газеті "Радянське слово" від 29 квітня 1988 р. У прикінцевій частині публікації було поставлено питання і про потребу майбутнього пам`ятника Т.Шевченкові у Дрогобичі.

З урахуванням того, йшлося в ній, що в місті давно існують пам`ятники поетам А.Міцкевичу та А.Пушкіну, хоча вони є представниками інших народів і не мали жодного відношення до Дрогобича, то очевидно напрошувалось питання побудови в місті пам`ятника Кобзареві. Адже він є сином корінного українського народу. Це питання ще більш актуалізувалосьу зв`язку з наближенням175-ої річниці від дня народження Т.Шевченка у 1989р. ісприятливою нагодою вибрати один з проектів пам`ятника для Львова. Тоді до 180-х уродин Кобзаря пам`ятник у Дрогобичі мав шанси бути встановлений. Але появився пам`ятник на кілька років раніше.Його відкриття стало головною подією святкування Дня міста 21 вересня 1991 р.

Для спорудження пам`ятника був створений оргкомітет. Його утворили заступник голови Дрогобицького міськвиконкому В`ячеслав Вендич, Іван Сивохіп, відповідальний секретар Дрогобицького осередку Товариства книголюбів Петро Бобик, завідувач відділу газети "Радянське слово" і автор пропозиції Роман Пастух, відповідальний секретар Дрогобицького осередку Товариства охорони пам`яток історії та культури Ореста Залокоцька, вчителька української мови ілітератури Оксана Дунець, професор, хоровий диригент, заслужений діячмистецтв України Юліан Корчинський, директор Дрогобицького нафтопереробного заводу Роман Матолич, інженер Дрогобицького експериментально-механічного заводуспецобладнання Роман Паньків, завідувачка відділу культури міськвиконкому Стефанія Смачна, архітектор Остап Федоришин, інші.

 Головою оргкомітету обрали Михайла Шалату, його заступниками- В`ячеслава Вендича та Івана Сивохіпа, секретарем- Оресту Залокоцьку. Невдовзі частина з тих, які потрапили в оргкомітет, через ігнорування засідань фактично вибули зі складу оргкомітету.

16 липня 1988 р.оргкомітет відкрив рахунок у Дрогобицькому відділенні Житлосоцбанку для акумулювання зібраних коштів на пам`ятник. Розпорядником коштів визначили відділ культури міськвиконкому.

Після полагодження головних організаційно-технічних  питань, у період активного нагромадження коштів для пам`ятника на порядок денний роботи оргкомітету постали два найважливіші питання- місця майбутнього пам`ятника та його скульптора чи навіть групи скульпторів. Навколо них точилися цікаві, нерідко дуже гострі дискусії.

Значна частина дрогобичан висловлювалась за місце для пам`ятника у сквері (тут і нижче вжито сучасні назви) Степана Бандери. Позаяк загальний огляд і підхід до нього заступали двабудинки, то їх пропонували... знести. Друга значна частина людей відстоювали нову площу Тараса Шевченка. Треті пропонували лівобічне крило на площі біля Народного дому імені Івана Франка, четверті- ріг вулиці Жупної та Юрія Дрогобича, п`яті- ріг вулиціСтрийської та Андрія Сахарова, шості- пагорб при в`їзді до Дрогобича, сьомі- Гірку... Дивуватися такій географії пропозицій не слід, адже гласність уперше дала людям право відкрито і вголос висловлювати та відстоювати власні думки.

Від початку серпня 1989 року почала вимальовуватися перевага площі. На користь площі послужило встановлення там Миколою Мульом кам`яної брили, яку прибрали у вишитий рушник з портретом Кобзаря і прикріпили табличку з написом "Тут буде споруджено пам`ятник Т.Шевченку. За рішенням громадян міста".

10 вересня 1989 р. Микола Мегец, Тадей Миджин та Іван Кузьма підняли біля каменю високу металеву щоглу з синьо-жовтим стягом.

Нелегко працювалося оргкомітетові і з вибором проекту майбутнього пам`ятника Кобзареві. Тут теж не бракувало пропозицій та прихильників кожної з них. Якщо одні бачили в скульптурі образ поета останніх років життя, одягненого в кожух і кучму, то інші наполягали на відтворенні в бронзі образу молодого поета, відомого з його автопортрета. Комусь він бачився стоячим на постаменті і з "Кобзарем" у руці, а комусь- сидячим з кобзою і задуманим... Одним словом, скільки людей, стільки й думок.

Львівські скульптори Йосип Садовський та Іван Самотос 28липня 1989 р. запропонували оргкомітетові свої моделі пам`ятника, котрі виставили у приміщенні костелу.

На початку 1990 р. у Львові відбулась заключна виставка проектів, на якій 12 січня 1990 р.  побував оргкомітет.

Восени 1990 р. київська фабрика "Художник" підписала договір про виготовлення бронзової скульптури поетав. Термін- до липня 1991 року.

На початку жовтня 1990 р.  на площі Т.Шевченка приміряли фанерний макет пам`ятника з метою вдалішого вибору місця для постаменту.

Місцеві архітектори Володимир Гнатюк і Михайло Стухляк задумали його у вигляді кобзи, і це надало пам`ятникові особливої виразності та символічного змісту. Витісували його з рожевого гранітного моноліту на Житомирщині в каменоломнях "Коростишеве" і "Головине". Парапет навколо пам`ятника планувався з плит із чорного граніту, але через труднощі у виготовленні та брак часу обійшлися з коричневими тоншими. Замовлення на світильники розташували на одному з підприємств м.Луцька. Фігурні плитки для замощення площі купили аж на Донеччині.

17 серпня 1991 року Зеновій Бервецький, Микола Муль і Юрій Модрицький привезли бронзову скульптуру поета  з Києва до Дрогобича. Невдовзі з Житомирщини доставили гранітні частини постаменту і його обрамлення.

Пополудні 5 вересня 1991 року скульптуру встановили на постаменті,і радості дрогобичан не було меж. Пам`ятник Кобзаревізапланували відкрити у свято Різдва Пресвятої Богородиці та День міста 21 вересня 1991 року. Площу Тараса Шевченка прикрасили численні синьо-жовті знамена, панно. На відкритті пам`ятника були присутні представники дрогобицької діаспори, гості із США, Канади, Німеччини, Аргентини, Бразилії, Литви, Австралії, Молдови, Франції.

Обряд освячення здійснили священники на чолі з патріаршим канцлером о.Іваном Дацьком. Біля постаменту було висипано землю з рідного поетового села Моринців і Тарасової Гори на Черкащині, а також славного остова Хортиці в Запоріжжі.

 

 

Джерело: "Монументальна Дрогобиччина". Роман Пастух.