Я Ж З ВЕЛИКОЇ ЛАСКИ ТВОЄЇ УВІЙДУ В ДІМ ТВІЙ,
ПОКЛОНЮСЯ ХРАМОВІ СВЯТОМУ ТВОЄМУ
В СТРАХУ ПЕРЕД ТОБОЮ. (Пс.5:8).

 


Найдавніший в Україні Чин Святого Василія Великого є одним з найдієвіших та духовно плодоносних. Навіть серед  гонінь він був носієм високої духовності, тому видав багато заслужених мужів і святителів, сповнених апостольським духом. Саме в цьому чині духовно зростали такі визначні постаті нашої Церкви, як священномученик Йосафат Кунцевич, митрополити Йосиф Велямин Рутський  та Андрей Шептицький, священномученики Павло Гойдич та Йосафат Коциловський, преподобномученики Северіан Бараник, Яким Сеньківський, Віталій Байрак та інші.

Ієромонах Йосафат Скрутень, ЧСВВ, окреслюючи значення і роль Василіанського Чину, писав: «Монашество є зв’язане неподільно з історичним життям народів і людських суспільностей, творячи у великім ряді  століть неначе його доконечну частину і завершення. Представником нашого українського монашества з давніх-давен є славний Василіянський Закон… Історія Чину Святого Василія Великого- це великою мірою історія загальноукраїнська, радощі Чину- це світлі картини всього українського життя, а його болі- терпіння нашого загалу». Завдячуючи значною мірою Василіанському Чинові, Дрогобич став одним з найбільших осередків, в якому активно вирувало духовне життя.

Внаслідок першого поділу Польщі в 1772 році Галичина опинилась під короною австрійського монарха Йосифа ІІ. Нова влада спочатку прихильно поставился до проблем українського населення і чернецтва зокрема. На прохання протоігумена о.Порфирія Братковського 31 грудня 1774 року Божого імператриця Марія-Тереза дозволила ОО.Василіанам після ліквідації трьох старих монастирів побудувати поблизу міста один більший. Одочасно вона поставила вимогу: загальна кількість монахів не збільшиться, а келії споруджуатимуться за власні кошти. Отці Василіани прийняли вимогу. Вони купили у передміщанина Василя Ортинського великий шмат поля і взялися за роботу. Керувати нею було доручено новопризначеному першому ігуменові Дрогобицького монастиря о.Гликерію Дубицькому, який пробув у Дрогобичі 30 років. Монастир та церкву Святих верховних апостолів Петра і Павла було побудовано за три роки. На жаль, сьогодні невідомо, як виглядала святиня.

Виконуючи побажання парохіян, у 1775 році ОО.Василіани відкрили при монастирі школу, реорганізовану в гімназію з українською мовою навчання, де, крім інших предметів, викладали «любомудріє»- філософію. На відзначення успішної діяльності гімназії в 1780 році церковний собор надав ігуменові монастиря титул ректора. Однак уже в 1784 році було здійснено реформу галицьких шкіл, внаслідок чого Дрогобицька українська гімназія ОО.Василіан була ліквідована. Про гімназію нагадує пам’ятна таблиця на фасаді монастиря, встановлена 1991 року Божого.

Дерев’яні приміщення храму та монастиря з 1777 року Божого могли б зберегтися, якби не прикрий випадок. У 1825 році двоє хлопців, які харчувалися у монастирській їдальні, підпалили будівлі, і вони згоріли дотла. Вогонь знищив майже усі церковні цінності, вдалося врятувати лише вівтар та декілька ікон.

Ігумен Йосафат Качановський виклопотав у австрійської влади дозвіл на спорудження нового кам’яного храму й монастиря. Старанням ченців і парохіян за три роки знову було споруджено храм, про що свідчить над- купольний хрест  1828 р. Ще три роки тривали малярні та художні роботи. Церква була освячена в день сятого священномученика Йосафата 1831 року Божого. На пам’ять про цю подію храм Святих верховних апостолів Петра і Павла має додаткову назву Священномученика Йосафата.

Через сто років храм був закритий у зв’язку з ремонтно-реставраційними роботами, а ченці переселилися до колишнього Святотроїцького монастиря. Деякий час приміщення монастиря Святих верховних апостолів Петра і Павла було здане в оренду платній міській лікарні для іногородніх.

Пізніше його винаймали на помешкання приватні особи, зокрема відомий адвокат, політичний і громадський діяч, голова Дрогобицької «Просвіти», майбутній президент УНР в екзині Степан Витвицький, якому на стіні монастиря відкрили меморіальну таблицю 24 серпня 2004 року Божого.

4 грудня 1934 року Божого оновлену церкву освятив перемиський єпископ Йосафат Коциловський, ЧСВВ. Як свідчать дослідники, монастир Святих верховних  апостолів Петра і Павла провадив обширну господарську діяльність, займаючись землеробством скотарством, пивоварінням тощо.

Монастирська братія зазнавала постійних змін у кількісному та якісному складі. Персональні відомості про ченців  свідчать про наявність чіткої системи регламентації посад та обов’язків. Важливим пластом діяльності ОО.Василіан у Дрогобичі у міжвоєнні роки ХХ ст. стала культурно-освітня праця.

Коли у вересні 1939 року Божого Західну Україну окупували війська, то нова колоніальна влад деяких монахів репресувала, деяких замордувала у катівні НКВС, яка знаходилася поряд з храмом.

У цей період загинули ієромонахи Северіан Бараник, Яким Сеньківський, Віталій Байрак, ЧСВВ, проголошені Блаженними Святішим Отцем Іваном-Павлом ІІ під час візиту в Україну 27 червня 2001 року Божого.

У 1944 році храм Святих верховних апостолів Петра і Павла був перетворений на катівню НКВС і пересильну в’язницю для репресованих за християнську віру і національну справу. Після  ліквідації в 1959 р. Дрогобицької області храм був переданий педагогічному інститутові і служив студентським клубом для танців та інших розваг. У приміщенні монастиря були розташовані лабораторії.

Остаточно святиню було повернуто громаді УГКЦ 22 лютого 1990 року Божого. Першим ігуменом монастиря був о.Лаврентій Івасечко, ЧСВВ. Всередині і довкола храму активно велися реставраційні роботи, тоді було зроблено розпис храму митцем Всеволодом Луцівим та ще п’ятьма львівськими художниками. Іконостас розписували п.Петро Кемпа та Михайло Баранський. 12 липня 1990 року Божого, в день храмового празника, уперше від часу закриття, на подвір’ї відбулася Служба Божа. 9 квітня 1991 року Божого Глава УГКЦ Мирослав-Іван кардинал Любачівський відвідав обитель, ознайомився з ходом реставраційних робіт і уділив вірним архиєрейське благословення. Того ж року від дня храмового празника у святині відновилися регулярні богослужіння. Офіційне посвячення храму здійснив 12 липня 1993 року Божого Преосвященний Кир Софрон Дмитерко, ЧСВВ.

14жовтня 2003 року Божого, на свято Покрову Пресвятої Богородиці, була посвячена фігура Божої Матері, встановлена на подвір’ї храму.

3 листопада 2004 року Божого ігуменом монастиря Святих верховних апостолів Петра і Павла призначено о.Якова Яремчука, ЧСВВ, з приходом якого розпочинається ще одна сторінка в житті святої обителі.
На храмовий празник 12 липня 2006 року була посвячена фігура-фонтан »Хрищення Ісуса в Йордані», Голгофа(скульптор- Богдан Гретчак), мозаїка Блаженних преподобномучеників Северіана, Якима та Віталія, ЧСВВ(митці-Василь Змієвець і Тарас Гавриш) та гробниця Ісуса Христа. Її освятили Владики Кир Юліан Вороновський та Кир Гліб Лончина у присутності значної кількості священників та мирян. 2007 року Божого на храмовий празник посвячено мозаїку верховних апостолів Петра і Павла та фігури Ісуса Христа і Богородиці на відновленій дзвіниці.

Дрогобич є студентським містом і значна частина молоді відвідує храм Святих верховних апостолів Петра і Петра, адже він розташований поблизу навчальних корпусів і поряд з університетською бібліотекою. ОО. Василіяни намагаються активно працювати зі студентством, в першу чергу залучаючи його до богослужень , Святих Таїн, духовних розмов, діалогів, прощ і до парохіяльного життя загалом. На парохії діє чотири церковних хори :"Благовіст", "Місіонер", "Киріє елейсон", "Світло тихе". Молодь творить Марійську та Вівтарну дружини. Духовному зростанню парохії сприяє активна діяльність членів Апостольства молитви.

За Божим Провидінням монастир Святих верховних апостолів Петра і Павла розташований у центрі міста, де схрещуються дороги і особливо зримо перетинаються людські долі. Монастирський храм  ненав'язливо і гостинно відчиняє двері для всіх, хто того потребує. Тих, які мають потребу в духовній розмові, завжди радо чекатиме у розмовниці священник. Для тих, які втомилися від життєвої суєти і гамору світу, приємним є відпочинок на території монастиря, де, сидячи на зручній лавинці, можна споглядати скульптури, мозаїку, милуватися зеленими насадженнями довкола храму. Свята обитель привертає погляди перехожих і стає немовби символом вічного світла, яке огортає миром і благодаттю.

 

Hosting Ukraine