Юрій Котермак

БІОГРАФІЯ

У родині вбогого дрогобицького ремісника  Михайла Котермака сьогодні свято – хрестини. Хлопчика, що народився кілька днів тому , нарекли Юрком.
На Юрія припадало храмове свято Завіжнянської парафії , тому Юрки були тут майже в кожній родині. Виростали з них роботящі й тямущі люди – хлібороби, солевари, ковалі й бондарі , челядники й майстри різних ремесел. Та ніхто з гостей не міг навіть уявити, який шлях обере собі Юрко, котрий зараз плакав  у колисці . Хіба могли вони подумати , що Михайлів син стане доктором медицини і філософії та ще й ректором університету на далекій чужині.

Юрко в дитячі роки не раз був свідком того, як патриції , що засіли в магістраті- раді міста, кривдили простих людей . У їхнього сусіда дядька Гриця з наказу бурмистра відібрали водяний млин на річці Тисьмениці. Ніякі скарги не допомогли, бо війт, бурмистер і райці хазяйнували як хотіли в місті, на Завіжному , Лішнянському і Задвірному передмістях. А ті передміщани , що мешкали на Зваричах , поблизу жупи , були королівськими підданими . Над ними чинив суд і розправу перемишльський староста  Якуб Конецпольський – великий магнат , якому було дано в користування королівські маєтки Перемишльської землі . Але коли шляхетний староста спробував підпорядкувати своїй владі все місто, рада Дрогобича відмовилась коритись його слугам, не дозволила їм перевіряти міську вагу й зразковий лікоть, виставлений під ратушею для вимірювання сукна та інших тканин. Староста посилав райцям грізні позови на суд до Перемишля , але ніхто з дрогобичан на той суд не прийшов. І хоч  поспільство терпіло чимало кривд від райців , воно підтримало їхню боротьбу проти старости. Староста лютував , називав дрогобицьких міщан і раду бунтівниками. Та дрогобичани твердо стояли на тому, що їхнім суддею має бути не королівський староста, а міський війт, як то пишеться у магдебурзькому праві.

Юрко ріс з батьком та старшою сестрою. Його мати, змучена тяжкою працею, померла, коли ще хлопчик був малим. Він ходив учитись до дяка церкви Юра. Малий Котермак швидко навчився читати псалтир та часословець, а також писати. Старий монах Євтимій, що доживав віку при церкві Юра, давав читати житія києво-печерських угодників. Євтимій добре знався на Києво-Печерському патерику і давніх літописах, про те, як злились колись князівства  Звенигородське, Теребовельське та Перемишльське в одно князівство Галицьке, як об’єднались потім Галицька і Волинська землі в одну державу.

Старий чернець багато часу приділяв перевірці пасхалій- календарних таблиць, за якими вираховували дати рухомих церковних свят у різні роки. Для цього треба було знати дату першої весняної повні місяця, тож  монах Євтимій  займався спостереженнями за небесними світилами. Багато було розмов у Дрогобичі, коли він переповів, що дня 16 березоля року Божого 1465 буде зміна на сонці. Так воно і сталося. Сонце серед білого дня спершу надщербилося і стало швидко зменшуватись, поки зовсім не зробилося маленьким. Люди, перелякавшись, впали навколішки, плакали і стали молитися. А потім раділи, як діти, оли сонце засяяло по – старому.  Євтимія стали вважати чарівником. Та він і не крився, що день затемнення можна вирахувати, знаючи книги про рух сонця й місяця по небі.

Про це дізнався і Юрко. Він ще ретельніше став учити латинську мову, яка тоді вживалась не лише у вищих школах Європи, але й у магістратах галицьких міст.

Коли жупу в Дрогобичі орендував багатий Айнольф Тедальді, то зауваживши малого місцевого хлопчака у сірій полотнянці, що вільно говорить по-італійськи, італійці доручили малому «Джорджо» лічити топки що їх вантажили на  вози. Щоразу хлопчина приносив додому кілька монет, і батько не сердився, що малий цілими днями пропадає на жупі.

Нещастя прийшло в хату Котермаків несподівано. Ще на зелені свята відгуляли весілля старшої Юркової сестри Оленки і сусідського хлопця Тодося Мецавки. На весіллі сусіди хвалили старому Котермакові Юрка: «Ще молодий ваш синок, а письмо знає ліпше од нас старих. Нехай же вчиться, може і з нашої вулиці  хтось стане вченим паном». Батько всміхався, гладив сина по голові.

І ось Юрко стоїть біля свіжої могили і думає про те, що вже ніколи не почує батькового голосу, ніколи не відчує стриманої батьківської ласки.

Довідавшись, що в Юрія помер батько, жупний урядник Нікколо запропонував шістнадятирічному хлопцеві найнятися писарчуком  до Львівської контори пана Айнольфа. Порадившись зі стареньким отцем Євтимієм, Юрко погодився.

Працюючи в конторі, Юрій мав багато роботи. Він рахував товари, переписував реєстри витрат і прибутків.

 

НАВЧАННЯ

У Львові Юрко мав змогу навчатися в кафедральній школі. Але його мрією був університет. Від своїх італійських знайомих він багато чув про  університети в Італії.

У XV столітті вищі школи, або університети, існували в багатьох країнах Західної Європи.

Найближчим до України був університет у Кракові. Тут колись уже вчились дрогобичани-Мартин Михайлович та син німецького купця Леонард. Сюди ж вирішив податись і Юрій Котермак, знаючи, що в столиці польського королівства знайде чимало своїх земляків не лише серед студентів, а й серед купців, художників, музик. Попросивши розрахунок у пана Айнольфа, він на початку 1469 року Божого пристав до купецької валки, що вирушала зі Львова на Захід.

Перш ніж записати новоприбулих до  метрики- списку студентів, магістр вимагав сплатити йому по вісім грошів. Деякі з хлопців просили зменшити їм вступний внесок, інші домовлялися про відкладення сплати. Коли черга дійшла до Юрія, той розповів що залишився сиротою і не має змоги заплатити стільки грошей. Магістр, який сам походив з убогих міщан, погодився обмежитись найнижчим внеском і взяв від Котермака лише один грош.  Сплативши вступне, Юрій склав присягу і офіційно став студентом артистичного, або філософського факультету.

Коли Юрій Дрогобич (так стали називати його студенти й викладачі) вступив до Краківського університету, при ньому існувало кілька постійних бурс: бурса вбогих, бурса філософів, бурса «Єрусалим» та бурса Длугоша.

Юрій Дрогобич  мешкав у бурсі вбогих, або як її іще називали,- бурсі Існера, за прізвищем засновника університету.

Всім життям у бурсі керував сеньйор- один з викладачів меншого колегіуму. За харч у бурсі вбогих брали дешевше, ніж в інших,- по одному грошу, що дорівнювало денному заробіткові наймита

На вимогу сеньйора Юрій перед прийняттям до бурси справив собі такий одяг, як того вимагали статути: довгу сорочку, вузенькі штани, каптан з рукавами,  поверх- довгу туніку з темного чеського сукна.

У вільний від лекцій час Юрій іноді ходив до кафедрального собору на королівському замку Вавелі. Там українські майстри саме розмальовували щойно збудовану каплицю святого Кшижа (Хреста), що її король Казимир Ягайлович велів спорудити для своєї дружини Єлизавети Ракушанки. Приємно було Юрієві на часинку забути латину і поговорити з земляками рідною мовою. Серед художників був і один дрогобичанин, який оздоблював церкву у с.Станилі під Дрогобичем іконою « Собор Йоакима і Ганни».

Коли художники закінчили малювання каплиці, Юрій допоміг малярам укласти напис «…Под літи народження божого 1000 літ, 400 і 70 літ доконали сію каплицю письмо місяця октомрія 12 дня».

Закінчення Святохрестської каплиці збігся з важливою подією в університетському житті Юрія- бакалаврським екзаменом. Заплативши чималу суму – два угорських флорини, один до скарбниці університету, а другий- для розподілу між екзаменаторами, Юрій дав відповідь на всі запитання, провів диспут, після чого йому було присвоєно звання baccalaureus artium liberalium - бакалавра вільних мистецтв.    

Ставши бакалавром, Юрій відвідав батьківщину- Дрогобич і Львів. Кілька днів пробув у рідному місті, побував уЛьвові та й повернувся до Кракова, де продовжив свої студії і, одночасно, викладав молодшим студентам.

Щоб отримати звання магістра, бакалавр Юрій Котермак прослуховував усі обов’язкові лекції «Фізики», «Метафізики», «Етики», відвідував лекції з числа наук квадривіуму: арифметики, музики, теорії планет, геометрії. Цікавився астрономічними спостереженнями, вчився складати астрологічні прогнози.

Юрій багато часу приділяв вивченню астрологічних теорій, і як тільки минув дворічний термін, записався на магістерський екзамен.

Після успішного закінчення диспуту промотор  вручив Юрієві закриту книгу на знак того, що, й ставши магістром він не повинен надіятися лише на свою пам’ять, але й користуватися книгами.Тоді надів йому на середній палець золотий перстень- символ чесності і чистоти думок.

Так Юрій змінив чотирикутний бакалаврський берет на круглий, який носили магістри.

Ставши магістром, Котермак вирішив рушити слідами Мартина Короля- до славного міста Болоньї і пішов пішки назустріч невідомому мабутньому -з Угорщини до Італії.

І ось, нарешті, мета подорожі- славне місто Болонья! Воно відразу сподобалося Юрієві. Особливістю Болоньї були дві похилені в різні боки вежі- Асінеллі й Карісенда. Імпонувала  своїми розмірами  не закінчена  ще базиліка Сан-Петроніо. Юрієві сподобались старовинні каплички, церква Сан-Марія де Гальєра з гарними статуями на фасаді.

Болонья н весь світ славилась своїм університетом. Сюди звідусіль стікались юнаки, що прагнули навчатись в  одному з найзнаменитіших учбових закладів  Європи.

Університет медиків і артистів ділився на так звані нації: тосканців, римлян, ломбардів і ультрамонтанів- гостей з-за меж Італії. Членом ультрамонтантської нації став і Юрій Котермак. Він був здібним учнем, опановував усе нові знання, але на жаль, дуже злиденним. У своїм листі до магістра Миколи Чепеля Юрій писав: «…Від самої колиски все, чого я досягав, давалося мені з тяжкою працею і турботами. Тепер, у розквіті молодості я переношу все легше, але жахає мене майбутнє, і я хотів би своєчасно про нього подбати. Що з того що людина знає всі науки коли вона бідна і знедолена…». З цим листом  він послав складений ним прогностик  оцінку стану небесних світил протягом березня-грудня 1478 року Божого.

На працю  Юрія Дрогобича звернули увагу  науковці Італії, Німеччини, Франції, Угорщини.

Багато часу присвятив Юрій написанню ще однієї праці- трактату про сонячне затемнення 29 липня 1478 року Божого.

 Юрій добре знався на географії, античній літературі  і прослухавши всі передбачені статутами лекційні курси, Котермака проголошено доктором філософії. Докторський титул був дуже почесним. Болонські патриції при зустрічі з доктором перші схиляли голови і двома пальцями піднімали капелюх.

Але ставши доктором філософії, Юрій залишив студентської лави, бо хотів отримати ще й диплом доктора-медика. Та 15 жовтня 1478 року в університеті медиків було прочитано список професорів н наступний навчальний рік. Серед них університетський писар зачитав: «…пан магістр Георгіус з Русі».

Георгіус-Юрій не міг стримати хвилювання. Навіть не хотілось вірити, що йому, синові незаможного дрогобицького ремісника, так швидко вдалося стати професором тих же шкіл, де колись учились Данте, Петрарка та інші світила європейської культури.

Медична наука захоплювала Юрія, але, щоб заробити грошей для дальшого навчання, молодий Котермак прийняв запрошення маркіза Гуільєльмо VIII посісти посаду придворного астролога, обіцяючи дати непогану платню. У Монферраті, заощадивши трохи грошей, Юрій повернувся в Болонью.

 

24 березня 1481 року, коли повноваження ректора університету закінчувались у церкву Сан-Франческо зійшлися студенти-медики та артисти для обрання нового керівника закладу. Зваживши всі «за» і «проти», нація ультрамонтанів висунула кандидатуру магістра Юрія з Дрогобича.

Одним з перших обов’язків нового ректора був візит до голови міської влади. Голова міської лади прийняв Юрія люб’язно. Згідно зі звичаєм від імені всього міського самоврядування склав присягу шанувати університетські звичаї та статути.

Через вісім місяців після обрання на посаду ректора і сам Юрій склав екзамен на звання доктора медицини. В соборі Петра зібрались доктори медицини. Юрій з Дрогобича успішно провів диспут, захищаючи обрану тезу. Доктори медицини пишномовно вітали свого колегу, нового доктора філософії і медицини. Відтепер Юрія Дрогобича титулували «маестро».

 

Перебираючи в пам’яті події останніх років, Юрій міг бути задоволений. Це ж, либонь, вперше посланець його країни  був ректором університету. До того ж не будь- якого, а «матері наук». І записи в університетських метриках та ротулах завжди нагадуватимуть болонцям про батьківщину Юрія, про той далекий край, звідкіля прибув юнак, що став у Болоньї  доктором філософії і медицини, ясновельможним ректором університету медиків та артистів.

Під час навчання Юрія у Краківському університеті сусідня Чехія поклала початок слов’янському друкарству. 1468 року Божого в Пльзені вийшла перша книжка слов’янською мовою- чеська «Троянська хроніка». У Римі вийшла перша друкована книга українського автора- доктора Юрія Котермака з Дрогобича.

В Національному музеї Кракова знаходиться тоненька книга, оправлена в коричневу шкіру. Оправа, на корінці якої золотом витиснено назву книги, походить з минулих століть , очевидно, в одному томі об’єднано дві книжки – праці Юрія Котермака і Юліана де Бланхіс, надруковані 1483 року в Римі. В перекладі з латинської на українську вона звучить так: «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Болонського університету». Місце і час друку: в Римі року Божого 1483, в день Венери (тобто в середу), сьомого лютого.

За формою, а  великою мірою і за змістом, «Прогностична оцінка 1483 року» належить до поширених у ті часи астрологічних календарів, або прогностиків, у яких на підставі взаємного розташування небесних тіл і оцінки різних небесних явищ робились передбачення про земні події.  Юрій Дрогобич писав, що Львів і Дрогобич належать не до Польщі, а  до Русі, під якою він розуміє Руське воєводство. У книзі підкреслено небезпеку епідемій. Значна частина книги присвячена метеорології. Він писав, що на підставі спостережень небесних явищ можна пробачити погоду.

В ряді місць книги Юрія Дрогобича знаходиться віршована передмова «Хоч і далекі від очей простори неба, та не такі віддалені від розуму  людського».

Юрій подорожував  Римом, Неаполем, Флоренцією і врешті зупинився у Феррарі. Живучи у Феррарі, Юрій мав змогу більше присвячувати часу лікарській практиці і швидко здобув собі авторитет вправного медика. Він давав рекомендації щодо гігієни побуту, харчування, радив обтиратися вранці холодною водою, вживати їжу, що легко засвоюється. Очевидно, в 1485 або в 1486 році доктор Юрій остаточно вирішив повернутися на батьківщину.

Радість зустрічі з рідним краєм була затьмарена смутними новинами: майже щороку татарські орди спустошували Київщину, Поділля, Галичину, Волинь.  Серце обливалося кров’ю, коли слухав про спалені міста і села, пограбовані храми і про жахливу долю взятих у ясир.

Юрій вирішив ширити в народі освіту, та для цього йому знову довелося попрощатися з п’янким повітрям України, з прекрасними працьовитими людьми. Ця розлука з рідним краєм була для нього ще болючіша.

Двадцять років тому простий Дрогобицький хлопець Юрко Котермак їхав через Городок і Перемишль до Кракова. Тепер він їде тим самим шляхом вже як доктор філософії й медицини, колишній ректор Болонської великої школи, автор творів, відомих у різних країнах Європи. Щоб мати право займатись лікарською практикою, Юрій увійшов  до  складу медичного факультету університету.

У тогочасному Кракові дипломованих лікарів було лише кілька, а лікуванням займались  найбільше знахарі й цирульники. До доктора, що мав диплом з самої Болоньї, звертались за порадою переважно заможні люди- ксьондзи, купці, королівські придворні. Але багатії часто не поспішали розплачуватись за лікування. Кілька разів Юрія Дрогобича запрошували до Вавельського замку  на консиліум до хворого короля Казимира, після чого він дістав титул королівського лікаря.

Викладацька діяльність і широка медична практика не заважали Юрієві займатися дослідженням з астрономії . Саме в це час він написав трактат про сонячні і місячні затемнення. Рукописна копія трактату збереглася в Паризькій національній бібліотеці.

У 1490 році, залишивши Краків, Юрій на кілька місяців виїхав у рідні краї, що зустрітися у Львові і у Дрогобичі з друзями.

Юрій вийняв кімнатку у своєї знайомої Катерини, мовчазної, але симпатичної вдови. Зауваживши, що до «королівського лікаря» Горгіуса звертається багато пацієнтів, Катерина намовляла Юрія одружитися з нею, тоді вона змогла б його прибутки вкласти в господарство, зайнятися відгодівлею свиней на продаж, купити ставок і розводити рибу. Але вона не могла передбачити, що торговельні справи Юрія не вабили і цим відштовхне його від  себе. Хоча йому також хотілося мати родинне гніздо, він не наважився на одруження.

Незабаром, Юрій повернувся до Кракова, де продовжував працювати. Він гаряче прагнув, щоб в рідному краю було більше освічених людей, які розуміли б значення могутньої духовної зброї- книги. Тому Юрій звертав пильну увагу на студентів-земляків, особливо хлопців з незаможніх родин, яким пощастило попасти до вищої школи.

Дедалі більше Юрій занепадав на здоров’ї, рідко виходив з дому. Юрій дуже цінував свої кільканадцять рукописних і друкованих книг, привезених з Італії. Деякі книги він тримав на підлозі біля ліжка, щоб завжди мати їх під рукою. І хоч сили вже покидали тіло, Юрій намагався працювати, й лише в ній знаходив розраду.

4 лютого 1494 року перестало битися серце вченого, випало перо з його працьовитих рук. На сторінці однієї з книг бібліотеки є запис магістра Бернарда з Кракова "Георгіус Дрогобич помер тут у третій день тижня (вівторок) близько 23-ї години".

Юрій не був старий, йому б ще жити і працювати. Злигодні студентських років. Постійна боротьба за шматок хліба підірвали його здоров’я. Він був у розквіті творчих здібностей, коли лиха доля забрала його життя, і довелось йому спочити не на любій батьківщині, а під холодним небом чужини.

У Дрогобицькому музеї експонується портрет Юрія Дрогобича: худорляве, виснажене нестатками обличчя аскета. З-під високого чола очі дивляться спокійно й проникливо. В цьому погляді є смуток людини, що бачила багато кривди і зла. Є в ньому презирство до тих, хто вважає себе господарями світу. Та найважливіше - є у погляді вченого впевнена мудрість людини, що усвідомила мету життя, присвятила себе служінню науці.

 

 

 

Джерело: Юрій Дрогобич. Я.Ісаєвич.