Іван Франко

БІОГРАФІЯ

 

Іван Франко (псевдоніми та криптоніми: Джеджалик, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин, Руслан, Іван Живий, Невідомий, Не-Давид, Марко-В-ва, Один з русинів міста Львова, Ів.Фр., Iw.Fr., Ккк та ін.- усього близько сотні) народився 27 серпня 1856 року в прикарпатському селі Нагуєвичах Самбірського округу (тепер Дрогобицького району Львівської області) на Галичині, у присілку Війтова Гора (Слобода). У метричній книзі було зроблено запис латиною "Року Божого тисяча вісімсот п'ятдесят шостого (1856), місяця серпня, дня двадцять сьомого (27) в селі Нагуєвичах № будинку 7, народився хлопчик, греко-католицької віри, правого ложа на ім'я Іван, син Якова Франка, землероба з села Нагуєвичі, і Марії, доньки Миколи Кульчицького".

Іван Франко пізніше казав, що насправді він народився на два дні раніше, а 27-го його хрестили й саме цю дату записали в метричну книгу. Батько, Яків Франко (1802-1865рр), був заможним сільським ковалем; мати, Марія з роду Кульчицьких (1835-1872 рр) походила зі збіднілої шляхти.

Нагуєвичі- тепер село Івана Франка, розташоване за 14 км. від Дрогобича. Перші згадки про село датуються 1424 роком. У XIV ст. король подарував село панові С.Нагуєвському. Пан відразу ж перейменував село на свою честь, але не довго жив тут, бо його звели зі світу опришки, а панське майно розкупили багатші селяни. Побутує легенда, що дід Івана Франка купив велику частку панського майна, в тому числі й кузню.

Багато творів Івана Франка написані за подіями, які сталися у його рідному селі ("Великий шум", "Гутак", "Украдене щастя", "У кузні", "Грицева шкільна нука").

Хоча між батьком, у якого це був другий шлюб, і досить молодою матір'ю Мирона (так у дитинстві називали в сім'ї Івана) була велика вікова різниця (33 роки: батькові було 53, а матері-20), подружжя жило у злагоді. Перша дружина Якова Франка померла від холери. Син Іван був його первістком, а тому Яків покладав на нього усі надії. Звичайно не ковалем хотів бачити свого сина, і не хліборобом, а вченим паном, шанованою людиною. Про освіту для найстаршого сина коваль дбав дуже старанно. Яків Франко знав багато притч, казок, легенд, його мова була дотепною, барвистою. Яків не шкодував для сина душевного тепла, не кажучи вже про матеріальне забезпечення.

Батькова кузня залишилася у пам'яті Івана на все життя: він сидів, приглядаючись до ковальської праці і слухаючи розповіді подорожніх людей. У батьківській кузні завжди було людно-"йшлося до коваля, як у гості, як до сусіди, а не як до ремісника".

У шлюбі з Марією Кульчицькою у Якова Франка, крім Івана, народилося ще четверо дітей: дочки Тетяна (1858р) і Юліана (1863 р.) та сини Захар (1859 р.) і Онуфрій (1861 р.) На жаль дочки померли малими.

Дідусь Івана по маминій лінії помер ще до народження внука Івана, а бабуся була овдовілою, заможною шляхтянкою з Ясениці-Сільної, у неї було шестеро дітей.

Мабуть, Марія була дуже вродливою жінкою, бо Яків  Франко вирішив одружитися з нею одразу ж після першої випадкової зустрічі. Мати дуже любила співати Івасеві, а син володів унікальною пам'яттю, то й запам'ятовував пісні.

Образ матері нерозривно пов'язаний у його художньому світі з піснею, поезією, творчістю. Сердечними словами згадав поет у вірші "Пісня і праця" матір та її співанки, які заронили в його душу перші зерна поезії, що проросли художніми шедеврами:

Тямлю, як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухувавсь я;

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого, тяжкого життя...

 

Пізніше, саме завдяки материнським пісням і спогадам Іван почне цікавитись фольклором і видавати фольклорні збірники.

Чому і звідки з'явилося в Івана друге (домашнє) ім'я Мирон, досі залишається загадкою.  Але родинний переказ каже, що Івана називали Мироном, щоб уберегти дитину від ранньої смерті. Дитяча смертність в цей час була дуже висока, отож батьки,боячись втратили первістка, вирішили ошукати смерть. Цей трюк був поширений у східних християн. Відомо, що Іванового брата Захара вдома називали Михайлом. Як бачимо, традиція давати дитині друге ім'я існувала в родині Франків.

Іван був єдиною дитиною в сім'ї, яка отримала повну вищу освіту. Односельці Якова Франка розповідали, що всі сини коваля були кмітливими й здібними хлопцями, однак батько дбав про серйозну освіту саме свого первістка. Мабуть, така його доля була запланована батьком з перших днів життя сина. Улюбленик батька й бабусі Людвіки Кульчицької був приречений  на краще і цікавіше життя від того, яке знали його рідні й близькі.

 

 

НАВЧАННЯ

 Шестирічного Івана відали вчитися до початкової (так званої тривіальної) школи в Ясеницю-Сільну,звідки родом була мати Франка. В Нагуєвичах також була двокласна школа, але знаходилсь вона далеко від хати Франків, аж на другому кінці села, до того ж вважалася гіршою. Напередодні, дядько Івана, Павло Кульчицький, трохи більше, ніж за тиждень навчив племінника всього, що сам умів: розпізнавати букви й читати, отже хлопець уже з перших днів знав і вмів значно більше за інших учнів. Малий Франко між однокласниками відрізнявся кмітливістю, рухливістю й любов'ю до походеньок. Хлоп'ячий гурт під орудою найменшого на зріст, але найавторитетнішого з-поміж усіх рудоволосого Івася бачили то на горі Магурі, де хлопчиська обривали достиглу черешню, то на річці, де вони голіруч ловили рибу, то в лісі, де водилися гриби, то в кузні коваля  Якова, куди Ясь приводив їх на своєрідну екскурсію.

За два роки початкової школи Іван бездоганно читав українською, польською й німецькою, добре рахував, розв'язував задачі. В автобіографії 1890 року І.Франко зазначав про початкову школу: "Там я пробув два роки і вивчив читати по-руськи (під проводом вуйка, через 10 днів), по-польськи і по-німецьки (се ще були часи германізації), писати, рахувати (чотири операції) і співати до Служби Божої. Священник Йосип Левицький  запрошував  здібного й зацікавленого у навчанні І.Франка до себе в гості, давав йому додому читати книги, а потім у заповіті й відписав Іванові всю власну бібліотеку. Рідні люди робили все для розвитку талантів і здібностей малого Івана. Батько, дядько, бабуся ділилися  своїмизнаннями з хлопчиком, підтримували його зацікавлення й робили все, щоб дати йому гарну освіту, відкрити йому новий світ.

По закінченні початкової сільської школи у 1864 році, Яків віддав свого сина Івася вчитись у Дрогобич, у Головну міську школу отців-василіан. Після вступного іспиту малого Івана зарахували відразу до другого класу як особливо здібну дитину. У класі спочатку треба було довести свої інтелктуальні переваги над паничами й заслужити авторитет в учителів. А оскільки І.Франко прийшов у селянському одязі, йому як мужицькому синові негайно відвели "ослячу" задню лавку. Проте на кінець навчального року І.Франко виявився учнем з найкращою успішністю, за що був нагороджений книгою. Батько  плакав від радості за успіхи свого сина. Це була його остання втіха, яку доля подарувала старому, незабаром він помер.

Ще школярем Іван зібрав собі велику бібліотеку в 500 томів. Пристрасть до книжок залишилася у нього на все життя.

Про свої роки навчання І.Франко написав: "Ті літа, поминаючи деякі неприємні епізоди, все-таки були радісними літами моєї молодості, а поміж моїми вчителями василіанської школи я з приємністю можу згадати молодого монаха Крушельницького, що учив нас у ІІ-й класі,  о.кат.Красицького, о.ігумена Борусевича й пізнішого ігумена о.Немиловича й пізнішого ігумена о.Немиловича, а також старенького вчителя т.зв. "штуби", то є І класи, русина Чарничевича, одинокого світського вчителя, що дослужив у тій школі до своєї смерті і який до непослушних і галасливих дітей  у своїй класі не мав тяжчої кари , як поколоти їх по чолі своєю неголеною бородою."

У9 років в малого Івана помер 63-річний батько. Це горе стало для малого поштовхом для написання віршів. А так, як батько помер у Великодню ніч, то син Іван написав вірш "Великдень", який, на жаль, не зберігся.

У 1867 році вітчим віддає Івана  до польської Дрогобицької гімназії імені Франца Йосифа. Тут Франко почав комплектувати власну бібліотеку та писати вірші і прозу. З десяти років почав записувати їх  і в 1868 році мав уже цілий зошит. Тоді ж почав збирати не тільки народні пісні, а  казки, приповідки, образні висловлювання, прокляття, заклинання тощо, пширивши коло свого дослідження з Нагуєвичів на сусідні села й дрогобицьких міщан. Тут відкрився й був підтриманий  ще один талант Івана- він добре співав. Навчаючись  5-му класі гімназії, І.Франко співав партію першого баса   в квартеті під керівництвом К.Бандрівського.

У 1873 році він запросив учнівський хор до свого села, де учні співали і по дорозі, і в церкві. Цим же роком датуються перші збережені поезії ("Пісні народнії", "Моя пісня", "Котляревський").

Закінчивши Дрогобицьку гімназію з похвальним свідоцтвом зрілості, Франко вступив до філософського факультету Львівського університету, де вивчав класичну філологію та українську мову та літературу.

Іван Франко мріяв стати "руським літератором", тому брав активну участь у діяльності студентського громадсько-культурного товариства москвофільської орієнтації "Академический кружок", був його бібліотекарем та друкував свої перші твори у виданні "кружка"- журнал "Друг"(з 1874 року), до складу редакційного комітету якого увійшов у 1876 р. Франко почав друкуватися під псевдонімом Джеджалик.

Він дуже багато писав. Серед усіх авторів "Друга" І.Франко посідав перше місце за кількістю надрукованих творів. Спочатку молодий автор звертався до історичої тематики: "Три князі на один престол" (1874 р.), пробував  перекладати "Фауста" Гете й "Пісню про Нібелунгів". Написав повість про опришківські рухи "Петрії і Довбущуки", за розповідями вітчима скомпонував чудове оповідання "Вугляр", уже зовсім вправно створив повість "Лесишина челядь". Іван Франко писав і народні теми "Наймит"і "Поступовець" іпідписав новим псевдонімом-  Мирон. Франко змінив світоглядні позиції: одний одяг був замінений на вишивану сорочку, з листів до коханої Ольги Рошкевич (сестра Іванового однокласника Михайла Рошкевича, до якого Іван Франко навідувався у гості ) зникла німецька мова. Франко повернувся до своєї селянської ідентичності.

У 1876 році Іван Франко готує до друку збірку "Баляди і розкази".

Навесні того ж року Ольга Рошкевич разом з батьком-священником із с.Лолина приїхала на бал до Львова, влаштований у Народному домі студентським товариством "Академический кружок". Після цього балу, у листуванні з'являються слова про кохання. Іван просить у батька Ольги руки його дочки. Батько відповідає згодою.

 

 

АРЕШТ

12 червня 1877 р. Івана Франка ув'язнили, звинувативши у причетності до таємного соціалістичного товариства, де він пробув дев'ять місяців. Але і втюрмі Іван не полишає своєї літературної діяльності, нотуючи життєві історії в'язнів. Коли Франко звільнився з в'язниці (5 березня 1878 р.), його уникали люди, виключили з "Просвіти", заборонили приходити  до "Руської бесіди", до того ж, для нього нзавжди зачинилися двері будинку Рошкевичів. Батько Ольги, після обшуку  будинку, був страшно наляканий і розгублений, і вимагає від дочки Ольги послуху - вийти заміж за Володимира Озаркевича, сина відомого галицького громадського діяча Івана Озаркевича. У шлюбі з Озаркевичем Ольга народила сина, якого назвала на честь свого першого кохання- Іваном. Ольга з радістю і болем слідкувала за успіхами і невдачами І.Франка, і, переживши його майже на два десятиріччя, померла 30 травня 1935 р. в с. Маклашів недалеко від Львова. Перед смертю Ольга просила, щоб листи Івана Франка, які збереглися. були покладені з нею у домовину.

А Іван Франко, унаслідок арешту, був змушений перервати навчання у Львівському університеті, проте відновив  його у 1878-1879 роках, прослухавши 7 семестрів.

Вдруге Франка арештували у 1880 році і протримали у в'язниці три місяці письменника звинуватили в підбурюванні селян Косова до бунту та вбивства війта). Через три місяці Іванка Франка під сторожею відправлено до Нагуєвич.

У січні 1883 року Франко перебував у Львові. Став співробітником газети "Діло"Цього року за ініціативою І.Франка при студентському товаристві "Академічне братство" бул організовано гурток влаштування вакаційних мандрівок по краю.

У 1885 року, перебуваючи перший раз у Києві, Франко знайомиться з Ольгою Хоружинською- слухачкою вищих жіночих курсів, рідною сестрою дружини Є.Трегубова. Дівчина дуже сподобалась письменнику, і у вересні того ж року, він запропонував їй стати його дружиною. І вже у травні 1886 року вони побралися. Для Франка дружина багато в чому стала й духовною, й  сімейною опорою.

У 1887 році Іван Якович написав вірш "Моїй дружині":

"Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій- щире словечко!

Як промінчика не здобуть притьмом,

Слова щирого не купить сріблом."...

У подружжя було четверо дітей: Андрій (1887-1913рр.), Тарас (1889-1971рр.), Петро (1890-1941рр.) і Ганна (1892-1988 рр.). Батько до дітй ставився лагідно та поблажливо. Тато для дітей був певним заступником і втіленням найвищої справедливості".

У 1889 році Франка втретє арештували. Звинувачення: агітація за приєднання Галичини до Росії. Його протримали у в'язниці два з половиною місяці. За час перебування у в'язниці митець створив оповідання "До світла!".

30 квітня 1891 року Іван Франко закінчив VIII семестр філософського факультету Чернівецького університету.

1 липня 1893 року у Віденському університеті захистив дисертацію "Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія" і здобув учений ступінь доктора філософії.

У 1898 році Франко почав працювати в літературно-науковому віснику" Підтримував діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка (засновне 11 грудня 1873 року у Львові).

Набутком творчого життя письменника, його знаменитим поетичним епілогом у 1905 році була поема "Мойсей". Іван Франко, так само як Мойсей, 40 років працював для свого народу, так само, як Мойсей, попадав у зневіру і мусів дальше нести своє знам'я, бо це знам'я дістав від Бога.

 28 травня 1916 року перестало битися серце великого провідника свого народу, міжнародного генія, перекладача та етнографа Івана Яковича Франка. Похований у м.Львові на Личаківському кладовищі.

 

 

 Джерело: Т.Панасенко "Іван Франко".