вулиця Мирона Тарнавського

Вийти на вулицю Тарнавського можна з вулиці Січових Стрільців. При самому повороті зберігся одноповерховий дім колишнього бургомістра Дрогобича Р.Яроша. Сусідом його через дорогу був власник ресторану на Ринку Швайцер.

У будинку №15, з високим підвалом, містилась пекарня Долінської, в якій пекли чи не найсмачніший хліб. Особливим попитом користувався пшеничний разовий хліб, що мав лікувальні властивості. Кам’яниця №31, з круглими вікнами, належала священникові А.Рудницькому, який учив закону Божого в державній гімназії. Таких учителів називали катехитами. Пізніше він продав дім  ветеринарному лікареві В.Чубатому. Цей чоловік не тільки лікував тварин, він брав активну участь у спорудженні приміщення музично-драматичного театру, вклавши у цю благородну справу власні кошти.

Навпроти, в гострошпилястому будинку №14. містився раніше комісаріат  державної повітової поліції. Далі, через десять номерів, мешкав римар Лявферцвайєр, який заробляв виготовленням кінської упряжі і лакуванням фіакрів. Його сусідом був священник-катехит О.Гадзевич- голова українського товариства ремісників "Зоря", товариства українських служниць "Будучність", директор української жіночої семінарії. Завдяки його старанням семінарія не була закрита польськими властями й отримала всі права   державних закладів.

Меморіальну цінність має будинок №30, що колись належав Миколі Стронському. Народився він у 1880 р. в с.Ясениця-Сільна, закінчив Дрогобицьку гімназію. Був офіцером УГА. Певний час працював у касі хворих, брав участь у кооперативі при Народному  домі. Коли у львові, окупованому Польщею, відкрилось радянське консульство, Стронського взяли туди на роботу; там він працював у 1928-1933  рр., отримав також радянське громадянство.

У 1933 р. Микола Стронський відмовився від запрошення переїхати з двома дочками у Харків, і застрелився з револьвера у Львові, залишившм дочці передсмертну записку" Мені життя нема,-  написав він чорнилом на шматку паперу.- Я боровся за правду, а як побачив своїми очима, то зрозув, що правди нема. І мені нема вороття". Потім додав олівцем: "Прощай, дочко, жити мені ніяк. Виховуй меншу сестричку".

Продовжимо мандрівку вулицею. Колишньому повітовому лікареві Ю.Бору належав двоповерховий, з колонами, будинок №32, розташований у глибині саду (тепер тут протитуберкульозний диспансер). Опікувався він  охороною здоров’я населення Дрогобицького повіту.

Фундамент кам’яниці № 34 заклав різник П.Василькевич. Будинки № 33 і № 35 належали директору школи зі Снятинки  Романяку. Тримав він їх для винаймання, за що квартиронаймачі платили йому гроші. В одному з них мешкала рідна сестра славетної Соломії Крушельницької- Марія, по чоловікові Дроздовська. Оддалік зберігся непоказний будинок № 53 інспектора шкіл С.Гарліцького.

У довгому одноповерховому будинку № 44 містилася колись українська бурса, потім українська приватна гімназія і знову бурса. Влітку 1914 р., під час вакацій тут діяв  табір Українських Січових Стрільців під орудою директора школи з Ясениці-Сільної Григорія Коссака.

Будинок №50, невеликий, одноповерховий, з ганком,- це колишня українська  "захоронка", яку винаймали в господаря з Колпця.  Сюди щодня приходили дошкільнята, і їх навчали молитов, віршиків, співаночок. Цим займалися сестри-василіанки. а роботу їх оплачували батьки.

Закінчувалася вулиця перед потічком. За містком зліва тягнулось суцільне болото, а справа стояло кілька хаток. В одній з них мешкав господар "Марцінко"- німець Мартін Ек, вівдомий своєю криницею з доброю прісною водою ( у багатьох криницях вода була солоною). Тому до Марцінка приходили з усієї округи і за день воду вичерпували до дна.

 

 

 

 

Джерело: Вулицями старого Дрогобича. Роман Пастух.