Бориславська місцева шкільна рада при підтримці громади прагнула утворення принаймні двох шкіл-жіночої і чоловічої. Цю ідею підтримувала й Дрогобицька окружна шкільна рада,далі-ОШР, яка зверталася з відповідними клопотанням до Краєвої шкільної ради,далі-КШР у Львові. 17 травня 1897 р. КШР видала постанову про реорганізацію чотирикласної школи в Бориславі. Згідно з нею, вона поділялася на дві-чоловічу і жіночу, але їх структурний рівень не підносився. Обидві мали залишатися чотирикласними. Видатки на утримання шкіл покладалися на громаду та двірський маєток, а недобір мав покриватися з державного шкільного фонду. бориславська громада і двірський маєток, які почали домагатися утворення в Бориславі шестикласної чоловічої і чотирикласної жіночої шкіл. Відтак чотирикласна мішана школа продовжувала існувати.

 У лютому 1901 р. Бориславську чотирикласну мішану школу було перетворено на п’ятикласну
мішану. Відомо що на 1900 р. у школі працювали керівник Стефан Ковалів, сталі вчителі Констанція Фангор, Марія Алексієвич, Розалія Шуфтлер, надетатові вчителі Саломея Рехнер, Ернестина Гершдорфер, Спрінца Клейнберг, Дебора Клейнберг, Анна Фіхман. Зростання учнів підштовхувало шкільні власті до подальшої реорганізації школи.
 
На 1909 р. у п’ятикласній чоловічій школі в Бориславі працювали керівник Євгеній Кнавер,тимчасові учителі Петро Крайчик та Юліан Карпінський, надетатові – Броніслав Добровольський, Александр Петер, Мендель Гіммель, Йозеф Волянський, Брейн Шіфман, Елла Еттінгер,Спрінз Курнер. Педагогічний колектив п’ятиколасної жіночої школи, яку очолював знаний педагог та письменник Стефан Ковалів, складався зі сталої вчительки Констанції Фангор, надетатових учителів Аделі Фіхман, Анни Фіхман, Сюзанни Розенблат, Сабіни Шнейдер, Гелене Шнейдер,Сари Брасілітен, Ядвіги Раруткевич, Хани Кухмеркер, Гонорати Седлакувни, Амалії Ротенберг,Леї Еттінгер. Катехитами в обох школах працювали ксьондз Тадеуш Остромирський (римо-католицький) та отець Юліан Адріанович (греко-католицький). 
 
Директор школи С. Ковалів, мабуть, намагаючись розрядити ситуацію, оголосив, що бере на себе обов’язок відмовляння молитви з учнями перших класів. Проте й ця пропозиція зазнала заперечень з боку вчителів мойсеєвого визнання. Зокрема, Елла Еттінгер також вказала на згубні наслідки реалізації вимог катехита. Вона пригадала колегам, що раніше о. Т. Остромирський уже заборонив педагогам-єврейкам провадити дітей до костелу, але вимагав, щоби у день богослужіння вчительки визнання мойсеєвого пильнували учнів. Наголосила й на тому, що вчителі-єврейки з повагою ставляться до релігійних почуттів учнів, оздоблюють вінцями образи святих, світять перед ними лампадки, молитву з дітьми у своїх класах відмовляють дуже старано,бо своє люблять, а чуже дуже шанують.
 
Ініціатива о. Т. Остромирського, звісно, не знайшла розуміння у місцевій шкільній раді де було декілька представників від єврейської громади, а також у начальника ґміни Ліпи Шуцмана. Під час наступної вчительської конференції у жіночій школі, яка відбулася 6 листопада 1909 р.,катехит намагався пом’якшити свою позицію. Зокрема відмовився від слів про атеїзм та стверджував, що закид, ніби фреквенція учениць-християнок у вищих класах була меншою з приводу
надто суворого проведення класифікації учениць учительками визнання мойсеєвого, походить не
від нього. 
 
Стаття в Моніторі зчинила галас й змусила діяти Дрогобицьку ОШР. 18 листопада 1909 р.вона видала розпорядження для управ чоловічої і жіночої п’ятикласних шкіл у Бориславі. Згідно з ним, визначені отцями катехитами молитви з дітьми релігії католицької обох обрядів відмовляти повинні винятково вчителі або вчительки релігії католицької. У розпорядженні деталізувався механізм проведення молитов у класах господинями яких були вчителі-єврейки, вказувалися прізвища вчителів-католиків, котрі зобов’язані здійснювати такі практики з учнями,визначалися класні кімнати, до яких перед і після уроків мали приходити школярі певних класів,щоб промовити молитву. Директорам шкіл вказувалося на потребу видати наказ щодо передчасного прибуття дітви католицької до школи на загальну молитву, яку слід відмовляти за 10 хвилин перед початком навчання, а відтак й вимагати від учителів завчасно з’являтися на ці заходи. У школах бориславських учить 13 вчителів жидів, а з тих аж 8 жидівок у самій жіночій школі. Діти християнські відмовляють в школі пацєрж під наглядом вчителів жидівських. В неділі і свята не беруть діти участь у богослужіннях, бо немає їх кому провадити до костелу.
 
На цей час (початок 1910 р.)у п’ятикласній чоловічій школі в Бориславі на 16 вчителів було 10 католиків і 6 ізраелітів, у п’ятикласній жіночій школі на 14 вчителів – 6 католиків і 8 євреїв, а при однокласній школі у Волянці на сім вчителів – п’ять католиків і два євреї. Загалом на три школи припадало 37 педагогів, з них 21 католик і 16 євреїв. З учителів-євреїв тільки вчитель ізраелітської релігії займавсталу посаду, всі інші – тимчасові. Відтак ОШР запевняла, що планує стабілізувати надавшисталі посади ще трьох учителів-католиків у Бориславі. Важливими для розуміння справжнього ставлення місцевих шкільних властей до етнорелі-
гійних взаємин у школах Борислава є міркування чиновників ОШР з приводу ініціатив римо-католицькго катехита. Вони з великою прикрістю засвідчили перед КШР, що католицький характер шкіл підривають передовсім отці катехити обряду римо-католицького. Один через малу сумлінність у виконані своїх обов’язків, другий через брак такту, викличну амбіцію і шкідливу атисемітську агітацію.
 
Важливо, що Дрогобицька ОШР розпочала слідство з приводу самовільного урльопу катехита, а відтак 12 лютого 1910 р. її представники опитали керівника жіночої школи в Бориславі С. Коваліва, склавши відповідний протокол. Досвідчений директор засвідчив, що о. Т. Остромирського не було на заняттях у школі від 12 до 22 січня включно. З приводу поголосок про начебто побиття євреями римо-католицького катехита С. Ковалів заявив: повірив їм і припускав,що о. Т. Остромирський лежить хворий й саме цим пояснюється його відсутність на уроках. До слова, розповів директор і про чутки, що робітники католицькі застановилися тепер аби жидівбити і помститися за отця. впродовж кількох місяців на межі 1909 – 1910 рр. у початкових школах
Борислава розгортався конфлікт на етнорелігійному ґрунті.
 
Його ініціатором виступив римо-католицький священик о. Т. Остромирський, котрий відзначався не лише антисемітськими поглядами, але й неврівноваженим характером. Його виступ проти учителів-євреїв мало не призвів до міжнаціонального протистояння між польським (католицьким) та єврейським населенням Борислава. У цій ситуації неоднозначну позицію зайняли шкільні власті, зокрема Дрогобицька ОШР.
 
З одного боку, вона стала на бік римо-католицького катехита й відсторонила вчителів-євреїв від участі в релігійних практиках учнів-християн. Зауважимо, що у складі ОШР значну роль відігравав директор Дрогобицької гімназії ім. Франца Йосифа Й. Старомейський, якого в місцевій пресі називали прихильником антисемітської партії. З іншого боку, ОШР як представник влади все ж негативно ставилася до розпалювання етнорелігійних антагонізмів. У цьому ключі вагоме значення має діяльність ОШР на поглиблення польсько-католицького впливу у шкільництві Борислава, яке проводилося шляхом збільшення чисельності вчителів-католиків (насамперед поляків) у місцевих закладах освіти, де переважали учні-євреї. Ці заходи яскраво доводять пропольський характер діяльності Дрогобицької ОШР на початку ХХ ст.
 
Джерело: Микола Галів "Початкове народне шкільництво Борислава у ХІХ – на початку ХХ ст."
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Hosting Ukraine