Про дату виникнення організованого шкільного навчанняв Трускавці точних даних немає. Як відомо, у XVІІІ ст. в галицьких селах поволі набувають поширення парафіяльні школи, де вчителювали місцеві парохи або дяки. Поштовх до розповсюдження таких закладів дали постанови Замойського синоду унійної церкви (1720 р.), які зобов’язували єпископів, парохів і деканів дбати про відновлення парафіяльних шкіл і слідкувати за тим, щоб хлопці виховувались на основі віри, ... знали напам’ять: Отче наш, Богородице Діво, Символ Віри, Заповіді Божі і Церковні, і відповідно до віку вивчали весь катехизм, а крім того, вміли читати і писати.Як засвідчує акт візитації церкви Св. Миколи у Трускавці Долішньому 1764 р., місцевий парох о. Павло Яворський, мав чотирьох синів, серед яких старший 25-річний Максим умів читати і писати по-руськи, навчався в латинських школах, а другий син Іван навчений до Ірмолоя тобто мав певну музично-співочу освіту). Згадується при церкві й дяк Ігнатій. При церкві Св. Трійці в Трускавці Горішньому на час візитації не було дяка, а сини священика якихось надій не подавали лише один з них навчався Ірмолоя. Ці відомості дали підстави відомому польському дослідникові історії шкільництва Перемишльської землі Р. Пельчару стверджувати про наявність парафіяльної руської (української) школи в Трускавці Долішньому. Зауважимо, що цей учений будь-яку згадку про дяка в селі трактує як підставу для твер-дження про наявність школи. Однак, на нашу думку, такий підхід не зовсім доречний, оскільки дяк не завжди здійснював навчання.

Наявність певної освіти в синів трускавецького священика також не переконує в існуванні школи в селі, бо ж вони могли навчатися й поза межами Трускавця в латинських школах. Простий сільський народ, − писав у 1902 р. український дослідник І.  Левицький про шкільництво галицького краю другої половини XVIII ст., − ...був неписьменний; ціла його осьвіта розпочинала ся й кінчила ся катехізацийними науками в церкві тай то лиш о стілько, о скілько тодішні парохи до такої науки були самі здібні і мали добру волю. Нема навіть що згадувати про тодішні сільські шкілки, що існували тут і там по краю, звичайно від часу до часу. З устних переказів знаємо, що се не були властиво й шкілки з певною орґанізацією; само їх істнованє не було стале. Шкілки повставали лише там, де був парох охочий до просвіти, або дяк з замилуванєм відданий свойому званю, який у своїй хаті вчив з букваря, а ще частіше з писаних табличок азбуки та трохи писати й числити, а ціла шкільна наука кінчилась на читаню псалтиря й апостола. Не стало аматора вчителя-дяка, не стало й шкілки, бо про неї не було кому більше дбати в громаді.Ситуація у сфері народної освіти дещо змінилася з приєднанням Галичини до Австрійської імперії. Вже у 1773 р. було прийнято так званий Пергенівський акт (від імені першого губер-натора краю А. Пергена), яким, зокрема, передбачалося запровадження загальнообов’язкової початкової школи. 4 грудня 1774 р. австрійський уряд своїм декретом зобов’язав галицьке губер-наторство широко запроваджувати народну освіту як у містах, так і в селах і вводив загально-обов’язкове навчання (шкільний примус проіснував до 1812 р.). У більшості сіл, де було 90 – 100 дітей шкільного віку (6 – 12 років), мали утворюватися парафіяльні школи, турбота про які покладалася на місцеву владу і духовенство. Подібна позиція держави і церкви дала поштовх поширенню парафіяльного шкільництва, котре все ж відбувалося вкрай повільно. Відповідно до табелів Дрогобицького деканату Перемишльської греко-католицької епархії 1790 р., у Трускавці парох церкви Св. Миколи о. Павло Яворський мав початкову освіту, уміючи писати й читати українською (руською) та польською мовами Rutenice  et polonice  educates. Проте школи в селі не було, але чотири місцевих дитини відвідували нормальну школу.

При церкві Св. Трійці зафіксовано пароха о. Ігнатія Яворського, який також мав початкову освіту, проте школи в селі не провадив. Припускаємо, що згаданий о. Ігнатій – це колишній дяк при церкві Св. Миколи, якого згадано у візитаційному акті 1764 р.На жаль, у 1791, 1795 – 1796, 1800 рр., як свідчать табелі Дрогобицького деканату, школи у Трускавці не було. Мовчать про неї й урядові краєві шематизми 1820 і 1826 рр., останній з яких, проте, зафіксував наявність парафіяльної школи в сусідніх Тустановичах, де о. Степан Лапчан-ський виконував обов’язки провізоричного (тимчасового) вчителя. Можливо, що, крім Дрогобича, трускавецькі діти відвідували школу в Тустановичах. Уперше парафіяльну школу (Schola Parochialis) при трускавецькій церкві Св. Миколи зафіксував церковний шематизм Перемишльської греко-католицької єпархії 1831 р. Священиком у капеланії на той час був о. Яків Бориславський (народився 1790 р., рукоположений 1820 р.), а от імені вчителя в шематизмі не позначено. До слова, водночас у Тустановичах працювала парафіяльна школа, де вчителював дяк Микола Триль (Adj. Nicolaus Tryll).Аналізуючи історію школи в Трускавці, можна, на нашу думку, виділити декілька етапів її розвитку.

Перший етап охоплює 1831 – 1870 рр. і характеризується існуванням у селі найнижчого рівня народної школи – парафіяльної. Як відомо, безпосередній нагляд над школами здійсню-вав місцевий парох, а також декани (як окружні шкільні наглядачі) і консисторія та політична влада. Місцевий парох, зокрема, контролював викладання релігії та інших предметів, аналізу-вав методику навчання, поведінку вчителя, старанність і поведінку учнів, виконання родичами обов’язку щодо відвідування школи їх дітьми тощо. Парохіяльна школа, – писав про цей тип навчальних закладів відомий дослідник історії Бойківщини І. Филипчак, – була закладана виключно для потреб церкви і за її средства. Державні власти в відкриттю таких шкіл не брали ніякої участи, творено її де-не-де на приказ церковної влади. Сільський священик поручав науку в парохіяльній школі свому дякові, найчастіше в його хаті. Рада громадська з війтом на чолі згодила за невеличку суму грошей цього дяка, і він вчив звичайно кілька або кільканайцять цікавих до книжок хлопців читати церковні книги, а часом писати, коли сам умів скоропись.Характерною рисою парафіяльної школи в Трускавці була непостійність її функціонування. З’явившись на початку 1830-х рр., вона вже не діяла у 1833 – 1836 рр. (церковні і перший шкіль-ний перемишльські шематизми 1836 р. говорять лише про школу в Тустановичах. У 1837р. школа в Трускавці відновила діяльність: 22 учні у ній навчав туста-новицький дяк Микола Триль, отримуючи за це платню 40 флоринів віденської валютної системи на рік. Водночас він працював і в Тустановичах, де йому належалася щорічна платня у розмірі 46 фл. 26 кр.. Згодом М. Триль цілковито перейшов на працю до школи у Трускавці. У шкільному шематизмі 1841 р. він зафіксований як вчитель трускавецької парафіяльної школи з дотацією 40 фл. на рік (кількість його учнів невідома), а в сусідніх Тустановичах вчителював дяк Йосафат Галабуд, навчаючи 20 дітей й отримуючи патню 64 фл. Дяк М. Триль вів навчання у парафіяльній школі в Трускавці до 1847 р. включно. Під час візитації трускавецької парафії на початку 1843 р., візитатор відзначив наявність в селі 145 здібних до навчання дітей, з яких школу відвідувало 18 осіб. Констатував і незначні успіхи у навчанні читання через нерегулярне відвідування дітьми школи та відсутність шкільного будинку. Особливо відзначив візитатор те, що діти не вивчили церковного співу. На той час при церкві велася необхідна шкільна документація, зокрема шкільні протоколи та книга з переліком здібних до навчання дітей. Церковні шематизми 1846 – 1847 рр. також засвідчили наявність школи з дяковчителем М. Трилем і п’ятьма учнями. Проте в наступні два-три роки школа не діяла. У 1851 – 1855 рр. парафіяльна школа знову функціонує. Учителем працював дяк Мартин Дидик, який у 1851 р. навчав 22, а 1852 р. – шість учнів. Вже наступного року у трускавецькій школі навчалися 25 учнів, але шкільний шематизм не вказує імені вчителя, проте з нього дізнаємося, що дяк М. Дидик перейшов до школи в селі Горуцько. У 1854 р. в селі знову вчителював М. Триль, який навчав 21 учня й отримував платню 40 фл. на рік.

Другий етап – 1870 – 1878 рр. – діяльність тривіальної школи в Трускавці. Місцева громада ще наприкінці 1869 р. взялася за реорганізацію школи на тривіальну й уклала фундаційний акт (29 жовтня 1869 р.), який було затверджено Краєвою шкільною радою 5 січня 1870 р. Згідно з ним, громада зобов’язувалася: 1) побудувати шкільний будинок з помешканням для вчителя на ґрунті громади, утримувати його в доброму стані і дбати про шкільні шпрети; 2) додати до школи город, званий «Коточий замок»; 3) виплачувати вчителю річну платню у квоті 200 золотих римських (злр.); 4) утримувати власним коштом сторожа й платити йому 12 злр. на рік; 5) давати на опалення школи шість, а для вчителя п’ять сягів твердого дерева; 6) оплачувати менші видатки школи у розмірі 10 злр. на рік. Водночас цим актом громада залишила за собою право презентування (призначення) вчителя.Власне тривіальна школа запрацювала в селі з вересня 1870 р. Краєва шкільна рада своїм декретом від 4 серпня 1870 р. N 5392 призначила вчителем тривіальної школи у Трускавці Теофіла Ластовецького. Цей учитель, що працював в селі аж до 1889 р., народився у Тернополі 17  квітня 1845 р., почав педагогічну кар’єру з 1861 р. як тимчасовий учитель школи в селі Бертишовичі Бібрського повіту. Згодом вчителював у школах сіл Підгородці біля Львова, Крушельниця на Сколівщині. Кваліфікаційний патент на вчителя до тривіальних народних шкіл з польською, українською і німецькою мовами навчання він отримав 15 липня 1863 р. у Бучачі 15 липня 1863 р. (мабуть, у головній школі оо. Василіан).Характеризуючи цей рівень навчальних закладів, І. Филипчак писав: Хотя й тривіяльна школа давала селянинові дуже скупий обсяг відомостей і не впливала на розвій самостійного думання людини, а вправляла лише память, все-таки держава оснувала її на своїм законі, і школа ця сповняла функцію державної інституції... Була вона суроґатом державно-народньої інституції для потреб держави як такої, а не виключно для потреб церкви, хотя й церква мала над нею нагляд і контролю, але з рамени держави. Тривіальна школа в Трускавці працювала недовго. На той час в Австро-Угорській імперії розпочалися освітні реформи з метою виведення шкіл з-під нагляду церкви й перетворення їх у повноцінні державно-громадські інституції. Цей процес було започатковано австрійською конституцією від 21 грудня 1867р., артикул 17-й якої надавав державі право управління і нагляду за освітою, лише навчання релігії покладав на церкву та релігійні громади. Народна школа повинна була перетвори-тися на інтерконфесійний заклад, з якого усунуто вирішальний духовний вплив церкви, а освіту і виховання передано в руки світських осіб. Крім того, 25 травня 1868 р. були прийняті так звані віросповідні закони, один з яких відокремлював школу від церкви.Остаточну крапку у справі створення етатичної народної школи поставив закон про шкільництво від 14 травня 1869 р.Однак, реорганізація шкіл в краї дещо затягнулася. Це було пов’язано з поступовим форму-ванням нової краєвої освітньої адміністрації на чолі з Краєвою шкільною радою (далі – КШР) (розпочала діяльність 24 січня 1869 р.), у підпорядкуванні якої в 1871 р. з’явилися окружні шкільні ради (далі – ОШР). Головні засади діяльності етатичних шкіл визначав краєвий шкільний статут, затверджений галицьким сеймом 2 травня 1873 р. У кожному селі чи місті створювалися місцеві шкільні ради (далі – МШР), які були зобов’язані піклуватися про школу, наглядати за навчанням і працею вчителя. Власне таку раду було створено і в Трускавці, її головою став місцевий священик о. Петро Кошалкевич. 

Третій етап – 1878 – 1918 рр. – існування етатичної (державно-громадської) початкової школи в селі Трускавець. Етатична школа в селі відкрила свої двері 1 вересня 1878 р. й з часом перетворилася із одно- на двокласну. На той час було утворено окремий Дрогобицький шкільний округ (спочатку, крім Дрогобицького, він охоплював і Турківський повіт), а відтак утворено Дрогобицьку ОШР. Саме остання, з огляду на прохання Трускавецької МШР та громадського уряду, звернула увагу на велику кількість учнів школи й висунула завдання перетворити її на двокласну. 10 лютого 1879 р. вона звернулася до КШР, відзначивши, що відповідно до звітів шкіль-ного інспектора, однокласна школа в Трускавці не відповідає своєму устрою. За три минулі роки (1877    – 1879) значно збільшилася кількість дітей шкільного віку, які записані до школи. Так, у 1877 н.р. в селі було 170 дітей шкільного віку, а навчалося в школі 106 (83 хлопці і 23 дівчини), у 1878 р. – 189 дітей шкільного віку, а навчалося 118 (відповідно 82 / 36), у 1879 р.  – 180 дітей шкільного віку, з яких здобувало освіту 120 (81 / 39). З огляду на таку кількість дітей Трускавецька МШР ухвалила здійснювати навчання для ІІ і ІІІ відділу до обіду, а для І класу – опісля. Але й це не зарадило справі. Відтак ОШР наголосила на потребі додати до школи у Трускавці другого вчителя, а то тим більше, що Трускавець містить в собі ...дуже відомий заклад купельовий, а затим виховання і освіта молоді шкільної більше звертає увагу перебуваючої публіки, яка цікавиться школою так далеко, що навіть наявний зараз в цілому ладний і вигідний шкільний будинок своїм постанням завдячує тільки пожертвам доброчинних гостей купельових. Керів-ництво Дрогобицької ОШР підкріпило свої аргументи перед КШР ще й зобов’язанням громадського уряду Трускавця влаштувати окремий локаль, придатний на навчальну залу та забезпечити його необхідним інвентарем.

Як свідчить державний краєвий шематизм, на 1880 р. у Трускавці начебто діяла вже двокласна школа (очевидно таку статистичну інформацію подавала Дрогобицька ОШР). Проте насправді КШР не поспішала з рішенням, оскільки нез’ясованим залишалося питання про оплату другого вчителя. Справа тягнулася довгих п’ять років й, зрештою, Трускавецька МШР вирішила натиснути на КШР через вищі краєві органи влади. 10 вересня 1884 р. МШР звернулася до Президії Намісництва з петицією про систематизування другої вчительської посади при школі у Трускавці. Водночас, члени МШР подали листа й до краєвого сейму, який після розгляду шкільною сеймовою комісією було скеровано на засідання сейму. У своєму проханні трускавчани зауважили, що КШР 28 листопада 1880 р. закликала конкуренційні сторони до певних видатків з метою підвищення платні другого вчителя з 200 до 300 злр. Представники зацікавлених сторін погодилися з цим й ухвалили до попередньої суми додати такі кошти: а) громада Трускавця – 30   злр., б) спілка власників маєтків у Трускавці – 25   злр., в) ц.к. Камера – 33   злр. 34 кр. Відтак окружний шкільний фонд мав би доплатити 11 злр. 66 кр. Документи щодо цього були надіслані до КШР ще в лютому 1882 р., але львівські шкільні чиновники не підтримали цю пропозицію й рескриптом 23 листопада 1882 р. відмовили в систематизації другої вчительської посади при Трускавецькій школі через брак фондів. 

Стан Трускавецької української школи в роки війни, з огляду на брак джерел, недостатньо відомий. Збереглися документи, які вказують на склад педагогічного колективу школи улітку 1918 – січні 1919 р. Характерною рисою цих джерел є наявність вказівок на персональні дані вчителів. Так, улітку 1918 р. в школі працювали Методій Білінський як сталий вчитель-керівник (неодружений, працює у школах з 1.9.1874 р.), стала вчителька Марія Шабо (неодружена, працює з 1.9.1905 р.), Гелена Шидловська (неодружена, працює з 1.9.1902 р.), Станіслава Тархотльова, (одружена, працює з 1.09.1908 р.), Магдалена Цімерман (неодружена, працює з 1.09.1915 р.). Після листопадового чину й утворення Західноукраїнської народної республіки, новий очільник Дрогобицької окружної шкільної ради І. Ліщинський, склав реєстр учителів, котрі пра-цювали у школах округи перед 1 листопада 1918 р., причому вказав національну та релігійну приналежність педагогів. З нього випливає, що три з п’яти вчителів у Трускавецькій школі були за національністю поляками, за віросповіданням римо-католиками (М. Шабо, Г. Шидловська, С. Тархотльова). Два ж дидаскали були українцями і греко-католиками М. Білінський, М. Цімерман. Власне, лише вчителі-українці у січні 1919 р. склали присягу на вірність ЗУНР.Завершуючи наративізацію підавстрійської історії школи в Трускавці, згадаємо про одну доброчинну справу на користь місцевих школярів. 29 липня 1876 р. гості трускавецького закладу купельового зібрали на пам’ять померлого відомого польського культурного діяча графа Александра Фредра добровільний фонд, постановивши, що проценти від нього мають спрямовуватися на стипендію одному чи більше учням місцевої народної школи, які вирізняються пильністю і розумом. Фондом, котрий початково становив 168 злр. 40 кр., мав розпоряджатися спеціально обраний комітет на чолі з юристом Віктором Збишовським. Львівське намісництво 2 липня 1880 р. затвердило фундаційний акт фонду. Капітал фонду поступово зростав й до кінця 1892 р. сягнув 824 зл. 52 кр. Проте на той час жоден учень Трускавецької школи не отримав якихось коштів, оскільки комітет фонду ухвалив, що стипендія видаватиметься тоді, коли капітал сягне 1000 злр. Проте, перш ніж це сталося, комітет прийняв рішення змінити призначення капіталу й спрямувати кошти на притулок і охоронку вбогих хворих у Трускавці під опікою сс. служебниць. 

Отже, аналізуючи структурний розвиток школи у Трускавці, можна виділити три етапи її історії: 1) парафіяльна школа (1831 – 1870 рр. з перервами), 2) тривіальна школа (1870 – 1878 рр.), 3) народна етатична школа (1878 – 1918 р.), початково однокласна, а з 1886 р.  – двокласна. Велику увагу розбудові школи присвячувала місцева громада, репрезентована ґмінною радою, громадським урядом та місцевою шкільною радою. За її ініціативою зводився і при потребі розширювався шкільний будинок, виділялися вищі дотації для вчителів, відкривалися надетатові класи. Кількість вчителів поступово зростала (від одного до п’яти), з огляду на збільшення чисельності учнів. Загалом упродовж ХІХ – початку ХХ ст. у Трускавці вчителювало 25  педагогів. Не останню роль у розвитку Трускавецької школи відіграла наявність курортного оздоровчого закладу, власники та керівництво якого також виявляли увагу до потреб школи, збираючи кошти на побудову навчального приміщення, влаштовуючи стипендійну фундацію тощо. Наголосимо, що трускавецьке шкільництво у той час було україномовним. Лише наприкінці окресленого періоду польська меншина, маючи вплив в органах влади, зробила спробу відкрити в селі польську школу. Після ж Першої світової війни у Трускавці було відкрито однокласну (згодом двокласну) польську школу. А українську школу, яка встигла стати чотирикласною, польським властям у 1925 р. вдалося перетворити на утраквістичну (двомовну: польсько-українську), де майже усі навчальні дисципліни викладалися польською мовою.

Джерело: Галів М. Шкільна освіта в Трускавці у роки німецької окупації (1941 – 1944) / М. Галів // Франкова криниця Підгір’я. – 2011. − N 49 (147), 16 грудня. – С. 6−7.2.   Киричук Ю. Шкільна освіта в Галичині в кінці XVІІІ – початку ХІХ ст. / Ю. Киричук, І. Шапірко // Республіканець. – Львів. – 1994. – N 1 (9). – С. 21–27.3.   Левицький І. Погляд на розвій низшого і висшого шкільництва в Галичині в рр. 1772 – 1800 і розвій русько-народного шкільництва в рр. 1801 – 1820 / І. Левицький. – Львів: Накладом НТШ, 1903. – 71 с.4.   Петрів Р. Реалізація національної ідеї українців Східної Галичини в розвиткові українського шкіль-ництва (1772 – 1916) / Р. Петрів // Бойківщина. Науковий збірник Науково-культурологічного товариства Бойківщина.– Дрогобич, 2002. – Т. 1. – С. 152–159.5.   Провінційний Синод у Замості 1720 року Божого. Постанови. – ІваноФранківськ: Нова Зоря, 2006. – 300 с.6.   Ступарик Б. М. Національна школа: витоки, становлення / Б. М.   Ступарик. – К.: ІЗМН, 1998. – 336 с.