На початку XIX ст. як і у всій Галичині, селяни-кріпаки Борислава й сусідніх сіл жили в безпросвітній темряві. Майже всі вони були неписьменні. Лише в 30-х роках XIX ст. в Губищах і Тустановичах було відкрито парафіяльні школи, де початкової грамоти навчали церковні дяки. Проте ці школи відвідувала дуже мала кількість дітей. Пани лякали селян, що коли ті стануть письменними, то їх забиратимуть до війська і вони позбудуться землі. Першу школу в Тустановичах засновано в 1830 році (Будівля збереглася до нашого часу).Школа була спочатку докласова, а потім мала чотири класи. В 1836 році школу в Тустановичах відвідувало 22 учні. ЇЇ було збудовано на кошти селян.
До першої світової війни Тустановичі були чисто українським селом і зберегли на відміну від Борислава український характер. Тут проживали такі заможні роди як Драгани, Когути, Терлецькі, Ваврики, Гаврилови, Вітвицькі, Попелі, Турові, Пільки й інші, які гідно й патріотично виховували своїх дітей, старалися дати їм високу освіту. народній школі працювали місцеві вчителі п. Зубрицький, п. Кроль, п. Гавриляк. За спогадами мешканки Тустанович п. Магдалини Когут вчителі були дуже інтелігентні, патріотичні. В школі проводилися імпрези до Шевченківських днів. Багато випускників школи були учасниками знаного хору Тустанович, котрий виступав з концертами на честь Т.Г. Шевченка. Ці імпрези були дуже урочистими і мали великий успіх у мешканців. Пан Ільків та п. Когут згадують, що кожен тустановицький ґазда хотів бачити у своїх дітях освіченого, доброго господаря.
До 1928 року в Тустановичах існувала українська семирічна школа, яка була розміщена в двох корпусах (будівлі збереглися донині). В 1928 році було збудовано триповерховий корпус для польської школи (тепер це головний корпус СШ №5). Польська школа була чисельнішою за українську і української мови в ній зовсім не вивчали. В 1940-41 навчальному році нова влада вирішила відкрити восьмий клас, але за відсутності учнів школа залишилася семирічною. Перед війною, згадує п. Ільків, тустановецька громада вирішила побудувати школу за рахунок своїх коштів – складок. Був залитий фундамент і почалося будівництво, але війна перервала будівництво і воно вже не відновлювалося. Під час німецької окупації українська школа продовжувала працювати. В школі навчалося 180 дітей. В тому корпусі, де була польська школа, за свідченнями мешканки Тустанович п. Яворської Мирослави, приміщення було зайняте німецькими військовими. Після звільнення Борислава від німецьких окупантів 10 вересня 1944 року відновилося навчання в новому корпусі, де перед війною була польська школа.
В 1949 році школу перетворили на середню загальноосвітню і відкрито восьмий клас. Саме з цього часу вона стала п’ятою. На той час в школі навчалося 290 учнів. Ася школа була розташована в колишньому польському корпусі, а два старі корпуси української народної школи були віддані в експлуатацію під медичне училище. В 1952 році відбувся перший випуск десятикласників. На початку 60-х років у зв’язку з розширенням трудового навчання міськвно зобов’язало адміністрацію школи побудувати типові майстерні. Стара майстерня знаходилась в дерев’яному приміщенні на подвір’ї школи. В 1961-32 роках це приміщення було зруйноване і на його місці розпочали будівництво нового корпусу школи. В 1965 році було зруйновано дерев’яне приміщення, що перебувало в аварійному стані. Майстерня та шкільна бібліотека, які в ньому знаходились, були переведені у старе приміщення народної школи за річкою Лошанью. Один з корпусів старої народної школи за річкою вирішено було віддати лісництву під їдальню, з умовою, що вони будуть готувати їжу і для учнів школи. В цьому ж році створено 12 квіткових клумб і покрито асфальтом 5000 кв. м подвір’я школи.
В 1970 році підшефним підприємством НДІ Хлорпроект переобладнано в головному корпусі школи приміщення колишнього спортзалу під їдальню. Тепер учні дістали можливість отримувати гарячу їжу безпосередньо в школі. Великої шкоди завдала повінь 1974 року. Річка Лобань вийшла з берегів і приміщення школи опинилося під загрозою. Після повені облвно провело фінансування будівництва дамби для укріплення берегів річки поряд із школою. В 1980 році між двома корпусами школи було закладено дендрарій. Вся школа тонула в зелені та квітах. За всі післявоєнні роки свого існування середня школа №5 запам’яталася її випускникам, як школа, що давала добрі і міцні знання. Тривалий час працював у школі драматичний гурток. Не припиняв роботи хоровий гурток. За всі роки Радянської влади школа зберегла свій український характер. В 1990 році в школі була припинена діяльність піонерської та комсомольської організації. Великі зміни відбулися в школі з моменту проголошення України незалежною державою. В школу повернулася історія України, як один з основних предметів. Втратила обов’язковість вивчення в школі російська мова. З’явилися і цілком нові предмети: Українське народознавство, Основи правознавства та Конституція України, зарубіжна література, інформатика, Основи економічних знань, Основи християнської моралі.
Джерело: Юрій Семінський "Історія моєї школи", Борислав, 1998 рік"
