На початку нашого століття, в роках до першої світової Bійни, буйно розцвітало народне життя в багатьох ділянках. В Дрогобичі та повіті творились усякі товариства, що заспокоювали духові й матеріяльні потреби народних мас. У тому то часі виникло в Дрогобичі товаритво "Руська Захоронка", шо в ньому вирішальний голос мали оо. Василіяни, які завідували дрогобицькою парафією. Це товариство відкрило сирітський захист для дівчаток, званий популярно захоронкою і передало ведення захоронки СС Служебницям. Захоронка ця примішувалась в малому дімку на скруті вулиць Трускавецької і Війтівської гори, Було в цьому дімочку всього три кімнати, при ньому спільне подвір'я і чуже оточення; тільки скромна вивіска табличка з написом "Захоронка" вказувала, хто тут живе. А жили в захороиці три СС Служебниці та кількоро дівчаток - сиріток, що їх ці Сестри виховували й ними піклувалися. Удержання захоронки покривала суспільність своїми пожертвами. a Сестри доробляли собі на прожиток, перучи церковну білизну: стихарі, обруси, скатерки, направляючи вживані, та шиючи й вишиваючи нові фелони, тощо, не тільки для церков у Дрогобичі, але й довколішиіх сіл. Запрошували теж їх люди до хворих ставити баньки та лікувати дітей. Виховною ділянкою в захоронці займалася Сестра Меланія, що визначалася не аби-яким виховним хистом і материнською любов'ю до долею покривджених iстоток.

СС Служебниці, до захоронки більше дівчаток на виховання. Крім сиріток були ще й доходячі; деякі батьки приводили до захоронки своїх маляток і віддавали їх на цілий день під опіку Сестрам, а вечором забирали до хати. Діти проводили час не лише на дозвіллі, але й навчалися співати пісеньки, виголошувати віршики, слухати оповідань про Україну, про український нарід, словом, виховувалися в національному дусі. Захоронка відзначала врочисто національні свята, влаштовуючи дитячі концертики, пописи й вистави. Через це все був контакт між захоронкою і громадянством, число відданих прихильників і обродіїв цього сирітського захисту помножувалося. Одним із щирих опікунів захоронки перед першою світовою війною був дяк Святотроїцької церкви та диригент славного на всю округу церковного хору, Василь Вельгуш (загинув на війні). Прийшла перша світова війна та припинила всяку культурно-освітню і громадську роботу в місті і повіті. Однак захоронка, завдяки посвяті СС Служебниць і помочі свідомих громадян, перетривала роки воєнного лихоліття і дочекалась кращих часів.

Минали роки. Захоронка продовжувала свою роботу з більшими або меншими досягненнями. Настали важкі часи безробіття і загального зубожіння. Здавалось, що от-от ця важна установа перестане існувати. Немає вже між живими тих, що значну частину свого життя присвятили опіці над сиротами, давши їм змогу стати корисними членами рідної спільноти. Перший з них, радник Олександр Горницький, умер в половині 60-их років, проживши 86 літ, а другого, інспектора Степана Гладиловича, вивезли сатрапи кудись у "неісходиму", де й слід за ним загинув. Хай ця згадка впаде кленовим листом на іхні могили: на цю, що на цвинтарі в Дрогобичі й на ту, в далекій невідомій стороні.

Джерело: "Дрогобиччина-земля Івана Франка" Л.Луців Том 1