Культурно-громадське життя оберталося навколо цер- Кви, при якій існувало церковне братство. Щороку братчики ходили по коляді. До Першої світової війни братчиків очолював поважний газда та водночас сільський війт Павло Вовкун. Він ішов спереду із дзвінком, після завершення колядування під хатою гарно віншував. Також при церкві існував самоспівний хор, навіть позичкова каса. У селі проживали культурні, добре виховані батьками та родичами люди. Випадків злодійства та лихослів'я не було. Усі були ввічливі, обходилися без сварок. Село жило маленькою закритою спільнотою. Усе в усіх на видноті. Кожен про кожного все знав. Навіть випадків, щоб хтось на когось підвищив голос, не було. Iснував такий собі закритий та захований рай на землі.
Вважалося великим гріхом щось погане зробити. Гріх був отим виховним та стримувальним фактором від непослуху. Якщо все ж таки хтось згрішив, завинив, то не тільки виголошував, присоромлював священик у церкві, але й треба було лише поскаржитися війтові, як той одразу ж судив непослуха, збиточника, що заліз у сад по чужі ябка, карав своїм бичем. Miг присудити два-три буки, і присуд зразужвиконати. Тому війта всі боялися, перед ним здалека знімали шапку. регла церкву та село від чужих людей, різних злодіїв і заброд, а найбільше-від вогню. Безпека села була на найвищому щаблі. Два чоловіки із варти зі спеціальною палицею, яка передавалася від хати до хати, обходили село та голосили: «Варта! Йде варта!» Час від часу теж попереджали: «Обережно з вогнем!
У час німецької окупації в селі з'явився втікач із Радянської України Євген Добровольський інтелігентний, учений чоловік, про що свідчили його одяг і манера поведінки. Він перебивався випадковими заробітками за харч і нічліг. Був середнього віку. Добре знався на музиці. Євген Добровольський i створив перший у селі фахово підготовлений хор, у репертуарі якого було понад десяток пісень. Активними учасниками були: Катерина Тузяк, Анна Томчак, Славка Стеців, Ольга Ярушинська, Славка Ярушинська, Анна Ілечко (по чоловікові - Лупак), Софія Стеців, Анна Сусюк, Стефка Лешків (по вул.-Гайдова), Михайло Василюка, Микола Лупак, Іван Білах, Михайло Муль, Микита Ярушинський, Яким Стеців, Микола Волкун та інші, усього 32 учасники. Та не судилося хорові провадити діяльність. Він у тільки один раз публічно виступив улітку 1944 року. 3 наближенням фронту та очікуванням більшовиків керівник хору втік. Хор розпався. Жодний хорист не подбав про те, шоб збеpегти колектив.
На зміну хору за радянської влади в 1947 хор із дівчат-підлітків. Його організувала завідувач клубу- Катерина Тузяк (по чоловікові-Волкун). До нього залучила насамперед сестер - Ганну та Анну. Хор налічував 14 дівчат. Серед них були: Марія Яцуляк, Мілька Бойко, Катерина Бартко, Ольга Захаряк, Софія Лешків, Настя Луцик, Євгенія Бойко та інші. Хор навіть виїжджав на возах для виступу в сусідні села Броницю, Медвежу, один раз відвідали Лішню. Хлопців до хору та вистав так і не вдалося залучити. Ніякі хитрощ, при манки, обіцянки на них не діяли. Коли цей гурт поставив д коротенькі вистави, то чоловічі ролі доводилося виконува дівчатам. Наприклад, Ольга Захаряк водночас виконувала де рoлi - жіночу та чоловічу старого діда. Цей самодіяльний гурт проiснував кілька років. Радянські ідеологи від культури хотіли йому нав'язати свій репертуар: пісні про Сталіна, партію, інших вождів, деякі пісенні композиції рoсійською мовою. Тоді агітацію також проводили оунівці. Хор розпався.
Джерело: Сов'як Петро "Монастир-Лішнянський на Франковій землі"
