Школа в селі була заснована з ініціативи самих громадян, зокрема більш заможних, які хотіли дати початкову освіту дітям. Була вона парахіальною. Відала школою церква, а навчання здійснювали дяки, які закінчували Перемишлянську дяківську школу. Дуже багато для села зробив священик Кікта та його попередники. В наш час з ініціативи Богдана Добрянського одну з вулиць в пам'ять про священика Кікту названо його іменем. Він разом із сільськими війтами Миколайським та Тустанівським створили в другій половині 19 ст. парахіальну школу. Окремого приміщення школа не мала. В основному думка про школу в селі і конкретна робота по її заснуванню почалась після знищення кріпосного права 1849 року та в послідуючі роки у зв'язку з рухом української
інтелігенції на наших теренах за національну свідомість і освіту простого народу. В багатьох сусідніх селах, зокрема у Нагуєвичах, Дорожові, Лішні, такі школи засновувались до і після реформ в Австрійській імперії.
За розповіддю директора школи Ліщинського Йосипа, школа до 1900 року розміщувалась в будинку заможного селянина і війта села Миколайського. Він мав добротний на той час, цегляний, покритий черепицею будинок довжиною біля 20 метрів. Він стоїть і до сьогодні. В одній із кімнат можна було помістити понад 30 дітей. Кімната знаходилась з північної сторони, була достатньо просторою. Лише на початку 20 століття селяни почали будувати за власний кошт школу. Будувалась вона на основі повинностей кожної сім'ї. Це називалося "шарварок". Землю і місце під школу виділяли посередині села у самій долині із громадського неужитку, досить болотистого. Будівництво школи, яка стоїть до сьогодні, було завершено у 1907 році. Це був мурований з цегли будинок. У ньому знаходились дві невеликі кімнати для управителя школи і одна простора кімната для навчання дітей. Школа мала гарний вигляд і була, окрім корчми, найкращим будинком з півницею , глибоким фундаментом,черепичним покриттям. В той час священиком був Іван Ліщинський, який сприяв будівництву цієї школи і всюди представляв громаду села.
Школа і церква працювали разом, а їх управителі були добрими друзями. Вони виховували освічених і добрих патріотів нашого народу, чесних і працьовитих людей, для яких рідна історія, мова, звичаї були на першому
місці, а повага до старших була законом. Станом на 1939 рік школа була чотирьохкласною. Троє вчителів були українцями, а двоє - поляками. В 1947 році Унятицька школа стала пятирічною, Ясеницька - шестирічною,
а Нагуєвицька - семирічною. Діти , які закінчували пятий клас, ходили в Ясеницьку школу або в Нагуєвицьку. Навчалися діти у дві зміни. В 1950 році директором школи став Хом'як П., що був переселений з Лемківщини в результаті операції "Вісла". В 70 - х роках 20 століття школу очолювали Логин Лев Васильович, а потім Марія Іванівна Кіт. Сьогодні фасад школи не змінився, він і далі представляє стару архітектуру рідної школи,побудованої у 1938 р. Сьогодні педагогічні колективи Лішнянської і Нагуєвицької шкіл з радістю приймають дітей - випускників Унятицької школи , бо вони добре навчанні і виховані. Школа за всі часи навчила і виховала багато дітей , які стали вчителями , лікарями, інженерами, підприємцями. Колектив школи
займає одне з кращих місць серед шкіл району.
Джерело: Ліщинський Юрій Любомирович "Унятицький НВК І-ІІст."
