Адріян Бобикевич народився 04.06.1931 р. в Бориславі в родині Сидора та Бронислави Бобикевичів. "Мій батько, Сидір Бобикевич, — згадує п. Адріян, — був сином греко-католицького священика Сидора Бобикевича і Марії Устиянович-Бобикевич, яка була рідною дочкою поета, письменника, громадського дяча, автора слів Карпатського гімну "Верховино, світку ти наш" Миколи Устияновича і рідною сестрою письменника і художника Корнила Устияновича. 

Рід Бобикевичів - це з діда-прадіда священича династія, серед яких були західноукраїнські церковні і громадські діячі. Усі члени родини Устияновичів та Бобикевичів були українськими патріотами. Вихований на таких патріотичних традиціях, мій батько, разом із братом Миколою, брав активну участь в лавах січового стрілецтва в боротьбі за визволення України, був четарем УГА в боях за столицю України Київ. Мене, семирічного хлопця, y 1938 р. батько віддав у пластунський табір, організований під патронатом Його Ексцеленції Андрея Шептицького. У липні - серпні 1943р. я проходив вишкіл у пластовому таборі у м. Косів на Гуцульщині. 1 вересня 1943 р. я поступив на навчання до Дрогобицької гімназії, потім перевівся до Коломийської, а з наближенням більшовиків навчання було припинене. На той час майже вся Гуцульщина була контрольована бойовими формуваннями УПА та мережею ОУН.

Батько організував видобуток нафти шахтним способом, налагодив мініфабрику мила, підписував, маючи псевдо "Ярий", усі підпільні документи і звіти про проведену роботу. Це було під час фашистської окупації. 3 приходом більшовиків ситуація різко змінилась. Окремі загони про- чісували Карпати, вчиняли наскоки на наші частини, чинили розправи над населенням. Узимку 1944 - 45 рр. більшовики почали навідуватися в Кар- пати частіше, а навесні 1945 р. у Карпати було кинуто дивізію НКВД, щоб знищити регулярні формування УПА. 5 травня 1945 р., у Великодню суботу, рота енкаведистів оточила в селі будинок, де ми перебували, забрали нас і повезли у м. Кути Станиславівської обл. та помістили в пивниці напівзруйнованого будинку, де вже було до 30 в'язнів. Ночами велися допити, з яких в'язнів приносили до камерп на руках. Після "Дня Побєди" я захворів на плямистий тиф - "сипняк", і мене забрали в тифозний ізолятор, дея пролежав у страшній гарячці цілий місяць: ліків не давали. Від голоду рятувала мене медична сестра-тьотя Валя, росіянка, яка в час війни втратила мого віку сина, Вона врятувала мене від Сибіру, бо через прохідну випустила на волю, а батько був заарештовании на 15 років і 5 років заслання.

У 1949 р. я закінчив 10 клас Бориславської СШ №4 i поступив на юридичний факультет Львівського університету ім. І, Франка, який закінчив (1954) і почав працювати інструктором оргвідділу Дрогобицької облради. Коли дізналися, що я син ворога народу, котрий приховав від влади своє походження, мене звільнили з посади. Потім мені вдалося влаштуватись у юридичну консультацію Підбузького району Дрогобицької обл., де і пропрацював до 1960 р. Після ліквідації Дрогобицької області був переведений в Бориславську юридичну консультацію, де працював до виходу на пенсію у 2000 р. Я член Спілки адвокатів України, член партії Народний Рух з 1990р був членом Проводу та заступником одного з осередків НРУ м. Борислав. Брав участь від перших мітингів і "Ланцюга єднання" до всіх наступних політичних акцій і заходів національного відродження і державотворення".

Відійшов у вічність 2011 р. Похований у Бориславі.

 

 

 

Джерело: Дрогобицька українська гімназія імені Івана Франка 1918-1944 рр.