Він був у Бориславі політичним провідником, ініціаторомі організатором багатьох культурно - просвітницьких заходів та імпрез, ентузіaстом товариського життя. Досить багатий, він міг жити в достатку без особливих турбот, але не дбав про гроші і вибрав безкомпромісний шлях служіння національному відродженню народу. Мій батько, Антін Максимович, народився 30 січня 1882 р в місті Рудки Самбірського повіту у сім'і вчителя. Дідо тата був парохом і деканом у Бориславі. Батько закінчив гімназію в Самборі у 1902 році (директором тоді був д-р Томашевський);B українську ("руську") мову вчив професор Філарет Колесса. Здобув також середню музичну освіту (клас скрипки). Пізніше кілька років студіював право. Уже в юнацькі роки добре знав історію й літературу. Бував у Iвана Франка, був знайомий зі Станиславом Людкевичем. На роботу влаштовується в Бориславі у системі нафтових копалень, де у той час одним із директорів був свідомий українець, інженер Пилип Левицький.

Справжнім святом української організованої сили був день січово місяць почалася Перша світова війна. Тата мобілізували до австрійської армії. Потім він потрапив у російський полон, був висланий до Башкирії, де перехворів тифом. Далі наступають великі зміни. 22-го січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила державну самостійність Української Народної Республіки. 22-го січня 1919 року відбулося з'єднання ЗУНР і УНР. Тато тоді вже був у Києві. Працював у державному апараті Народної Республіки. На жаль, відомості про цю його діяльність відсутні-з оповідань знаю, що займав окремий кабінет. Після більшовицьких арештів офіцерів УГА в 1920 році та фактичного розпаду УНP галичани почали повертатися додому. Дехто вертався з дружиною - уродженкою на Великій Україні, -як, наприклад, бориславець Магас, як Іван Чмола, який потім працював У Дрогобичі, та інші.  

У Дрогобичі, як і в Бориславі, батько багато часу присвячує культурним заходам. У 1938 році він створює Дрогобицький гурток художнього читання й театральних вистав старшокласників. Умів прекрасно контактувати з 18-20- літніми, хоч мав тоді вже 56 років. Батько вважався добрим промовцем, його часто запрошували на відкриття різних імпрез. Виступав без тексту. Як правдивий ентузіаст, віддавався громадсько великою посвятою. Був енергійний, веселий, любив жартувати. Поважав людей усіх національностей. Казав, що не має ворогів... 

На громадську діяльність тратив багато часу, все ж часто знаходив можливість присвятити себе сім'ї, дітям. Любив музикy i вмів грати на скрипці. Деколи вечорами любив імпровізувати. Не раз грали сімейним квартетом: мама з моєю сестрою на фортепіано в чотири руки, ми з татом- на двох скрипках. Був тато сумлінним християнином. Коротка німецько-польська війна 1939 року перервала активну національно -відроджувальну роботу в Галичині. Водночас вона припинила зростання напруги в українсько- польських стосунках, що нагніталася польською окупаційною владою. На другий день після приходу Червоної армії за батьком прийшли двоє цивілів із червоними опасками на рукавах. Повернувся пізно, після півночі, дуже пригнічений. 3 нами не говорив. Мамі сказав лише (аби не переживала), що на кінці переслухання попередили, "щоб забув про УНДО". У перший день нової світової війни, в неділю, 22 червня 1941 року, приблизно об 11-й годині, тата арештували. Тато в той час був дома сам. Під якимсь сильним відчуттям я, понаддесятилітній хлопець, прибіг на подвір'я якраз тоді, коли тата вже виводили з хати. Я завмер. Побачивши мене, тато промовив: "Скажи мамі, що мене взяло НКВД". Його пхнули кольбою і повели до тягарового авта, Того ж дня забрали професорів Дмитра Бурка, Івана Чмолу, інших активних діячів українського політичного й Громадсько- культурного руху. ..Останню вістку про тата, вже псля приходу німців, передав мамі один чоловік, який сидів у тюремній камері з батыком (не політичний в'язень) ще 26 червня. Зайшов до мами за проханням батька, передати, що їх кудись вивозять.. Пізніше один знайомий передав мамі реєстраційну картку на тата 13 картотеки ще польської поліції. Мені запам"ятався звідти напис (польською мовою): "націоналіста, характер стали, без налогуф".

Джерело: Ярослав Максимович  Упорядник М. Шалата "Дрогобиччина-земля Івана Франка"