Закінчив народну школу в Збаражі, класичну ґімназію в Тернополі (1874), правничий факультет Львівського університету (1879).

 

Один з активних діячів народовського руху на Дрогобиччині і Чортківщині.

У 1880—1884 роках проходив габілітацію на звання доктора права та намагався розпочати у Львові приватну адвокатську практику.[2] У 1883—1884 — очолював редакцію «Дїла» — першої української щотижневої газети в Галичині.

1893 р. після адвокатської практики у Львові, Перемишлі відкрив адвокатську канцелярію у Чорткові. Організатор, голова Надзірної (спостережної) Ради «Кредитового товариства „Надія“», голова філії товариства «Українська бесіда», голова чортківського повітового комітету УНДП. Засновник української приватної ґімназії «Українського педагогічного товариства» («Руська школа») у Чорткові.

 

Обирався депутатом Галицького сейму, з 1912 (1913) року був членом австрійського державного трибуналу.

Після початку першої світової разом з родиною виїхав до Відня, де співпрацював з Головною Українською Радою. Під час війни втратив дружину.[2] 1916 року повернувся до Галичини, працював адвокатом у Дрогобичі.

12 листопада 1918 р. призначений повітовим комісаром Дрогобиччини. В 1918—1919 роках увійшов до Української Національної Ради ЗУНР—ЗО УНР, член Виділу УНРади (брав участь в розробці законодавства країни). У липні 1919 року разом з урядом ЗУНР переїхав до Кам'янця-Подільського. З жовтня (або вересня[3]) 1919 року член дипломатичної місії УНР (заступник голови — Андрія Лівицького) у Варшаві.

 

Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917—1921 жив у Чорткови (Західна Україна). Був головою Чортківської філії «Товариства допомоги українським інвалідам», членом Надзірних рад «Чортківського повітового союзу кооператив» (ПСК), кооперативи «Українська книгарня», інших.

У 1925 році став одним із співзасновників Українського Національно-Демократичного Об'єднання. У 1927—1939 роках сенатор польського сейму від УНДО, член Української Парламентської Репрезентації.

18 вересня 1939 року разом з донькою Лідією та зятем Іваном-Романом Носиком був викликаний на допит енкаведистами, які в січні 1940 серед ночі влаштували обшук та погром у будинку п. Антіна. Від хвилювань д-р Горбачевський зламав руку, потрапив до лікарні. Передчуваючи лихе, прямо звідти втікає до Львова, де 2 місяці з родиною переховується в знайомих, отримуючи звістки, що його розшукує НКВС. У березні 1940 року через німецьку комісію разом з родиною виїхав до Кракова, де прожив ще й 1941 рік, востаннє бачився з братом Іваном. 1942—1944 роки проживав у Чорткові, де відновив роботу адвокатської канцелярії, диктував доньці спомини.

Під час наближення червоних виїхав з Чорткова, дорогою застудився. Помер 25 квітня 1944 року в сяніцькій лікарні, похований на міському цвинтарі. 

 

Джерело: Павлишин О. Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад — грудень 1918 року).

Степаненко О. Знання і слово були його зброєю // Вільне життя плюс. — 2016. — № 43 (15779) (3 черв.). — С. 4. (Славні земляки).

Ханас В. Горбачевський, брат Горбачевського // Тернопіль вечірній. — 1996