На вигляд він моложавий, стрункий, підтягнутий, хоча йому минуло шістдесят - той рубіж, після якого все частіше задумveшся над минулим, аналізуєш найважливіші віхи свого життя, осягнення і втрати. У нього завжди напоготові дотеп, він любить швидко відреагувати на жарт чи критику, підтримати цікаву розмову в товаристві, хоча нерідко буває повільний і розважливий. Іноді на його високому чолі віддзеркалюється задума, особлива ознака якої- замислений погляд у далину, - як тоді, коли ми стрілися на Дніпрових кручах, щоб обговорити терміново питання про переклад, здається, з німецької. Десь там, у надвечірніх сутінках, губилися споруди вже рідної для нього Русанівки, майже невидимі були в далечині масивні будівлі Воскресенки та Троєщини. А він, чогось позбувшись життерадісного настроою, поринув у спогади. І попливла задумлива де-не-де радісна, а в основному тужлива чи й зовсім про дитинство, про рідних та друзів, так рано розповідь, сумовита утрачених на житейських перехрестях А починалося все зовсім не так. Закінчивши з медаллю Дорожівську середню школу на Дрогобиччині, він не міг уступити перед магісю романтичної професії геолога-вабили мандри у зелені Карпати, у незнані українські степи, хотілося ой як пізнати, що являла собою Україна в геологічному відношенні у давні часи, - чи й справді це колишнє морське дно, як стверджують учені.

Часопис "Всесвіт" став для Дмитра Андрухіва новим етапом у становлені його як перекладача-професіонала. То були часи, коли редакція "Всесвіту", як і тижневика "Літературна Україна", дислокувалася у приміщенні Спілки письменників України на нинішній вулиці Банківській, 2. Був це, мабуть, найурожайніший період у його перекладацькій діяльності. Нині лише список авторів, яких перекладав Дмитро Андрухів, складає кільканадцять рядків друкованого тексту. У цім переліку прізвищ - сотні, тисячі сторінок прозових текстів, справді величезна, складна і наполеглива праця: перечитування, осмислення, а потім передача українською іноді таких складних пасажів, що доводилося ночами сидіти не одну годиноньку. Хто не стикався з цією працею, той цього не зможе собі уявити. З-під пера Дмитра Андрухіва окремими виданнями вийшли переклади польських творів Болеслава Пруса, Єжи Стефана Ставінського, Вітольда Залевського, Леона Вантули, Галини Аудерської, Станіслава Лема; словацьких- Рудольфа Яшика, Гани Зелінової, Андрея Плавки, Войтеха Замаровського, Маргіти Фirулі, Любоша Юріка, Марії Дюричкової, Вінцента Шикули; чеських - Франтішека Флоса, іржі Марека, Йозефа Томана, Мирослави Томанової, Мiрка Пашека, Божени Немцової, Едуарда Петішки, Мapiї Mайсрової, Йозефа Кадлеца, Івана Кржижа, Яна Мареша.

Vacliсля посади старшого редактора в часописі "Всесвіт" Дмитро Андрухів працював директором Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників України. Деякий час перебував на "творчих хлібах", але редакторська праця і далі не давала спокою вабила, манила, мов та "фата -моргана"... Київ, вулиця Мельникова, 63. Видавництво дитячої літератури "Веселка". Ось і зарубіжна редакція, якою багато років керує Дмитро Андрухів. У післяобідню пору, відклавши рукописи, верстки, сигнальні примірники, приймає відвідувачів: письменників- перекладачів, науковців, громадських діячів -тобто свій актив. Того дня, коли я теж відвідав свого краянина, в нього побували письменниця Галина Кирпа, заступник голови Всеукраїнського Товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка професор ван Ющук, професор Київського інституту іноземних мов Iлько Корунець, перший заступник голови правління Українського фонду миру Адам Кордонець.

А тепер про "ненароджені" видання. 13 важко приховуваним сумом, навіть трагізмом, Дмитро Андрухів розповів, що недавно його найрідніше видавництво "Дніпро" розсипало вже готову верстку обсягової книжки словацького письменника Петера Яроша "Тисячолітня бджола" -плід дворічної праці перекладача. Така ж доля спіткала і переклад твору чеського автора Богуслава Бржезовського "Вічні коханці", зроблений на замовлення часопису "Всесвіт". У "Дніпра" немає фінансових можливостей виплатити зарубіжним письменникам валютний гонорар, у "Всесвіті" нема паперу - а український читач позбавляється можливості запізнатися з іще двома прекрасними творами слов'янських літератур. ...Так спливає черговий робочий день. Десь там, за Святошиним, ближче до рідного Підкарпаття, сідає сонце на спочинок, а Дмитро, мов та невтомна бджола, склавши папери з терміновими завданнями до "дипломата", поспішає додому. Слід приділити належну увагу дружині, синові, зайнятися звичайними побутовими турботами. 

Джерело: Іван Пасемко  "Дрогобиччина - земля Івана Франка "  Том 4