Замітною особою минулої епохи була св. п. Галина Ли. динська, що увійшла у вічність 27 квітня 1969 р. Вона походила з священичої родини. Їх батько о, Юліаи Стрийський помер в молодому віці, залишаючи вдову Амалію з дому Сас де Говора Дрогомирецьку з 5-тьма дрібними дітьми: Анатолем, Евгеном, Меланією, Корнелем і Галиною. Вдора вийшла вдруге заміж за інж. Филипа Левицького, директора копалень нафти в Бориславі, відомого громадянина-патріота, що своїм коштом уфундував цілий виряд сотні УСС-ів 1914 3 другого подружжя прибула ще донька Дарія Левицька, за- міжня Хронов'ятова, що тепер живе з мужем в Клівленді, Огайо. Iнженер Филип Левицький, як учасник Визвольної Боротьби помер на тиф в чотирикутнику смерти і похований в Барі в Східній Україні.

Повдовіла вдруге пані Амалія жила якийсь час у доньки Галини в Дрогобичі, де померла в 1938 р., і там похована побіч свойого зятя, Володимира Дидинського, що помер рік скорше. Не живуть вже і всі діти з першого подружжя (Стрийські). Їхні діти, внуки і правнуки в більшості живуть тепер поза батьківщиною, головно в 3СА. Палї Галина, як і п браття та сестра найшли доброго опікуна та правдивого батька в особі інж. Филипа Левицького. Він любив усі діти, як свої рідні. Панна Галина змалку виростала в добробуті та вигодах добре ситуйованого і культурного дому.Будучи директором кількох копалень нафти, старався інж. Ф. Левицький зробити щомога для нашої справи. Bсіма шанований, гостинний дім став культурним осередком бориславського басейну. Богдан Лепкий, приіжджаючи до своєї сестри, був щоденним гостем у панства Левицьких. В тому репрезентативному домі часто бували й чужинці, переважно американці, що приіздили в нафтових справах, як представники "Вакуум Ойл Компані". Bcі вони були свідомі того, що перебувають в українському домі. Такі то домашні обставини мали чималий вплив і на виховання тоді ще молоденької Галини. Пані Галина вийшла заміж теж за ідеаліста-патріота, інж. Володимира Дидинського, основника і першого голови Українського Технічного Т-ва "Основа". Інж. В. Дидинський був не лиш добрим фахівцем, але теж і добрим культурно-громадським працівником. 3 приходом москалів в 1914 році виїхала ціла родина до Австрії. Якийсь час перебували вони на свой посілості в Олшаві на Карпатській Україні. Зі звільненням Га- личини від москалів, переїжджають спершу до Сянока, відтак до Рогатина, а в 1919 р. вертаються до Дрогобича. Тут обоє Дидинські віддаються всеціло суспільній праці.

Пані Галина своїм тактом та культурним підходом до справ злободенного життя здобула собі загальний пошанівок та признання. Як голова Горожанського Комітету після польської окупації помагала утікачам із Східньої України, часто інтервеніювала в справі полонених, арештованих, чи політ. в'язнів. Хата Дидинських була все відчинена для мандрівної нашої театральної трупи, чи прелегентів і делегатів з нагоди різних місцевих імпрез. Помагала студіюючій молоді, беручи активну участь як член комітету гімназійної бурси, чи як член Управи Т-ва "Труд". Коли зорганізовано в Дрогобичі "Союз Українок", стала активним членом його управи. в 1937 р. втратила взірцевого мужа і приятеля. Iнж. В. Дидинський їхав старим автом на Загальні 3бори, що мали відбутися при Кружку "Сільського Господаря" в одному селі. На діравому містку автом так сильно підкинуло, що надірвав собі стовп хребетний і до 6 тижнів помер. А коли рік пізніше померла і 11 мама, перенеслася пані Галина разом з донькою Софією до Львова. Друга світ. війна принесла Галині каліцтво та заставила п шукати захисту перед большевицькою навалою на заході. Послідних 25 літ прожила вона в ЗСА при боці одинокої доньки Софії, замужної за маriстром Олегом Кудриком, спочатку в Дітройті, а відтак в Блюмінгтоні, Індіяна, де померла 57 квітня 1969 р., там же й похована.

Джерело: "Дрогобиччина-земля Івана Франка" Л.Луців Том 1