Справжній талант завжди сусідує з великою скромністю. Вже Багато років тому я обіцяв співачці-педагогові Ірині Кліш написати про неї нарис, та якось заніколилося, що й не сказати. Iнший на п Miсuі давно б нагнівався чи принаймні нагадав би: обіцяння довгe, як бойків світ! А вона ж ні, ніколи. Усміхнеться природно, щиро при зустрічі, запитає про життя-здоров'я (гай-гай, вже й здо- ров'ям треба цікавитись!) - і до праці. Діло в Iрини Кліш завжди пильне: заняття зі студентами, зустріч у школі, концертний виступ, репетиція, візит до хворої подруги, якого не відкладе, хоч би й сама нездужала. Добрість, обов'язковість, чесність, у роботі -сама сумлінність- такі риси її характеру. I повторюю -надзвичайна скромність. Із П талантом і працьовитістю -давно б "ходити у заслужених, а то й у народних артистах". Правда, для цього треба б жити якщо не в столиці, то принаймні у Львові, Харкові чи в Одесі, - із менших міст талант тяжче пробивається крізь параграфи офіційного визнання. Трина Кліш, із дому Балабух, лася в Стебнику. Поживши трохи (в роки навчання) поза ДДкарпаттям, повернулась "на круги своя" знов замешкала в дом бaтьків, звідки уже два десятиріччя їздить на роботу до Дрогобича.

Родина була співуча, особливо батько, стебницький "фризієр". Мала 1ринка затамовувала подих, коли під вікном на Різдвяні свята 3'являлися колядники, коли слухала біля церкви великодні гаївки чи на весіллі- ладканки. На питання, ким хоче бути, уже в семи- восьмирічному віці твердо відповідала: співачкою. Радості не було меж, коли батько придбав "радіо"- цей, з нинішнього погляду, повоєнний примітив із паперовим рупором-тарілкою. Не відрива- лася від музичних радіопередач, наслідувала-копіювала співаків. У п'ятому класі Iрина вчиться співу у педагога 1.Крижанівської, від 12-ти років співає в хорі. Як солістка дебютувала в робітничому клубі "Гірняк" піснею "Як піду я на биструю річку". Після десятого класу вступила до Дрогобицького музичного училища. Не просто це було: не знала нотної грамоти, не бачила фортепіано, - виручив голос та ще добрий багаж знань з історії музики. Роки навчання в музучилищі (1961-65) були водночас роками посиленого студіювання вокального мистецтва. Багато допомагала вчителька музики зі Стебника Любов Білас. Мала Iрина гарні успіхи й на інших музично-мистецьких ділянках - зокрема, здобула перше місце у конкурсі диригентів - студентів училища, все ж найбільше 1ї вабив вокал. Вокального відділу в училищі не було, та це не завадило Ірині дати тут перший сольний концерт із вокзалу-з афішею, запрошеннями, - усе, як годиться. Послухала Ірину славетна співачка Марія Байко й порадила: тільки в консерваторію! Цю пораду підтримав і композитор Анатолій Кос-Анатольський, який був головою державних екзаменів під час закінчення Іриною музучилища.

У Львівській консерваторії завідувач кафедри сольного співу, відомий співак-тенор Вячеслав Кобржицький, заслухавши вступницю, не приховував захоплення: гарне й сильне сопрано, діапазон байдужішими, а чи втомилися від прослуховування сімдесяти вступників на десять вакантних місць. Повернулася Ірина Балабух до свого Стебника із "трійкою" зі співу. Влаштувалася на роботу в клубі села Колпець, одночасно вела уроки співів у місцевій школі-восьмирічці. Організовуе у селі художньо-самодіяльні сили, проводить мистецькі вечори, ранки. Не потакала можновладцям, зокрема голові сільради, який любив казати: "Ми радянська влада", а тому недово У Колпці набулася. Ще одна спроба вступити на вокальний факультет консерваторії - і знову невдача. Записалася до хору при обласному Будинку Учителя на вулиці М.Коперніка, стала солісткою. Любов Білае порадила звернутися до педагога, диригента й композитора Євгена Вахняка. За рекомендацісю Вахняка Iрина потрапляє на підготовче відділення вокального факультету. 

Діяльна, невтомна Iрина Кліш і в громадській роботі. Протягом 1987-91 років була депутатом Дрогобицької міської Ради народних депутатів, очолювала постійну депутатську комісію з питань культури. Про 1рину Кліш неодноразово писалося в газетах, iї портрет у 1988 році було вміщено на традиційній для тих часів міській "Дошці Пошани" (звів же хтось докупи такі несумісні поняття: "дошка", "пошана"!). Iрина Кліш - одна із засновників Товариства рідної (української) мови в Дрогобицькому педінституті (нині- Товариство "Просвіта"), і головне поле ї теперішньої громадської діяльності - просвітянське. Де-де той час, коли Ірина в Харкові уперше відкрила свій новенький диплом і з гордістю, але з хвилюванням і острахом, глянула на присвоену квалiфікацію: "оперна і концертна співачка, викладач"! Могла, звичайно, зробити театральну кар'еру, "заробити" титули, але вибрала шлях не богемний, а ближчий до звичайного життя, до шоденних турбот рідного краю, зрештою, до живої природи. Незмінно юна, завжди привітно усміхнена, вона щедро, як учили батько-мати, багатьом дарує свої знання, професійне мистецтво, як і високе мистецтво людяності. Ми ж бо, на жаль, не завше достойно вміємо оцінити, який-то талант поміж нами.

Джерело: Йосип Михайленко  "Дрогобиччина - земля Івана Франка" Том 4