Народилася 30.10.1927 р. у Бориславі. Дитинство провела в Тустановичах передмісті Борислава, де жили в основному українці, на відміну від інших околиць та центру. Як згадує Трина, тут активно працювали Товариство "Просвіта", бібліотека, церковний хор. Сюди часто приїздили з театральними виставами мандрівні українські театри ("Заграва", театр ім. Тобілевича та ін.). Дітвора виховувалася на журналах "Дзвіночок", "Світ дитини". Усьому цьому сприяла присутність "гімназистів" та певної кількості людей з вищою освітою, які не мали можливості при дискримінаційній політиці польського уряду знайти роботу за фахом. Хочеться згадати п. Романа Попеля, який закінчив Львівський музичний інститут ім. М. Лисенка, в якого я мала щастя вчитися гри на скрипці. Тут жили відомий мистецтвознавець Михайло Драган, лікар-патріот Микола Терлецький та ін. Ці освічені люди були носіями національної свідомості. Та згодом усі ці позитивні реалії обернулися на трагедію для багатьох людей. 3 приходом "визволителів" у 1939- 41 p. почалися жорстокі репресії та вивози людей до Сибіру, арешти, безпощадне знищування національно свідомих громадян (багато з них пропадали безслідно). 

Згодом не менш тривожна і безпощадна німецька окупація. I серед загального пригнічення і безпросвіту великою несподіванкою було відновлення у Дрогобичі приватної гімназії. ("3 журбою радість обнялись" - Олександр Олесь). Мені пощастило бути зарахованою до числа учнів гімназії. Серед 40 хлопців у класі було всього четверо дівчат. Згадую чудових своїх товари- - Софію Турянську, Iрину Гнатів, Олю Кордубу. Навчально-виховний процес був на високому рівні. 3 вдячністю згадую професорів з великої букви: директора гімназії Михайла Бараника, Миколу Байрака (латина), Михайла Рабія (українська література), Михайла Попеля (математика), Богдана Попеля-лекції якого з історії України ми слухали, шок-затамувавши подих. У пам'яті виринає картина-як нас виховували! Викладач Калужняцька, будучи черговою під час перерви, ходить коридором гімназії, зупиняє мене і зауважує за намальовані брови: "Твоя краса-молодість." Сьогодні скажеш: "O tempora, o mores!" Ще спогад! Ми, бурсаки, кожної неділі ходили на Богослуження до церкви Св. Трійці в Дрогобичі. I тут священик з амвону нас картає за те, що зачитуємося такими книжками, як "Метелик на шпильках", "Б'є восьма", "Повнолітні діти" (Iрина Вільде). Очевидно, часи були драматичні, часто трагічні, вимагали від нас серйозного ставлення до життя, а ми були такі ще юні... Цей період наклав незгладимий слід на увесь подальший життевий шлях. Згодом, будучи студенткою Львівського університету (англійська філо- логія), я мала щастя зустріти там декого з гімназійних професорів. Це була еліта університету. Дальші мої життеві перипетії: арешт мого батька (відбував покарання в Інті Комі АССР), спецвиселення до Сибіру усієї сім'ї, в т.ч. і мене. Серед багатьох інших сюди були вислані учні Дрогобицької гімназії брати Жеплин- ські - Богдані Роман. В Сибіру зустрілася з Тарасом Мигалем-теж спецпоселенцем, майбутнім моїм чоловіком, журналістом. На засланні народився син Олег. Після повернення із заслання до Львова почалися поневіряння-відмова у проживанні на рідній землі, відмова у поновленні навчання в університеті, тавро "ворога народу".

Згодом, переборовши труднощі, вдається закінчити музично-педагогічне училище ім. Ф. Колесси та Львівську консерваторію ім. М. Лисенка. Після закінчення навчання-праця у Львівському культосвітньому училищі. А життя мчить стрілою. І безповоротні втрати найближчих. Найважче змиритися з втратою єдиного сина Олега, талановитого журналіста, який в розквіті творчих сил трагічно відійшов з життя. Та жити треба, якось треба, хоч важко на душі! Беру участь в роботі Miського осередку ім. К. Малицької Крайового Товариства "Рідна школа". Тут маю можливість спілкуватися з однодумцями, скривдженими лихими долями, на мить призабути власну гірку сторінку життя. І найважливіше-бути причетною до збереження пам яті про героїчне, трагічне минуле життя нашого багатостраждального народу. І маю можливість спілкуватися, працювати з людьми близькими по духу в справі освітньо-просвітницької діяльності".

Джерело: Дрогобицька українська гімназія імені Івана Франка 1918-1944 рр.