Іван Драган народився в 1921 р. у с.Грушів. Син селян Кіндрата й Агафії, які виховували своїх дітей в релігійному та національно-патріотичному дусі, плекали в них любов до своєї Батьківщини.Іван закінчив школу в Грушеві. Молодим хлопцем стає активним членом "Просвіти". Запримітивши його здібності, провід організації ОУН рекомендує Івана в молодіжну сітку ОУН. Прихід німців і окупація наших земель дає молодому юнакові поштовх до патріотичних дій в обороні всього українського. Надивившись на розстріли, юнак вирішує піти в першу українську дивізію, яка була створена німцями на окупованій території Галичини. Там Іван планував роздобути зброю, пройти добрий вишкіл і згодом піти в УПА. 

Після вишколу у Польщі приїжджає додому  у військовому обладунку, переходить у підпілля Української національної самооборони, а згодом стає бойовиком УПА- стрільцем. Обирає псевдо "Медвідь". Брав участь у сутичках на терені Меденицького й Дублянського районів.

     Узимку 9 лютого 1945 р. на болотах сіл Майничі, Волоща, Чайковичі відбувся великий бій УПА з кfральними відділами "Смершу" та військами НКВД. Геройською смертю поліг Іван разом із побратими своєї боївки: Лукою Кондуром ("Карий") , Семеном Ставчаком (його замордували енкаведисти). Тіла повстанців червоні нелюди завезли за село Летню та над річкою Тисменицею (приблизно 1000 метрів від моста, що веде до Ріпчиць), скинули в чагарник. Тих, хто ще був живий, домордували, а це були Гнат Тершак ("Грізний") із Волощі, Іван Гриник ("Береза")та інші. Потім прикидали снігом і залишили. Мати Івана довідалася про все від фірмана, який віз нескорених бійців УПА. По снігу поміж хатами прибігла на те місце. Не ридала, бо серце замерзло, а простягнула свої руки до залитого кров`ю сина, взяла його тіло і більше кілометра по рипучому снігу то несла, то тягла до с. Летині. Там чекали сусід та родич із саньми й кіньми. Поклали покійного Івана Драгана на сани й повезли за село, до місця поховання. Там мати гарячими сльозами обмила лице закатованого сина - борця за рідну сплюндровану Україну. Ніхто про це не знав, навіть близькі люди. Лише загалом довідалися про місце поховання.

      Батька й матір Івана (Кіндрата й Агафію) вивезли в Сиктивкар - Комі АРСР. У 1947 р. Агафія втекла й повернулася додому в с.Грушів.Тут переховувалася 2 роки.

У 1949 році була заарештована НКВС і сиділа в Дрогобицькій тюрьмі.

                                                                                                                                 

 

Джерело: "300 Великих дрогобичан".  Дмитро Хоркавців