Іван Гнатюк народився 27 липня 1929 р. в с.Дзвиняча Кременецького повіту Волинського воєводства (ниніЗбаразького району Тернопільської області) у бідній селянській сім`ї.

У 1944 р. батька мобілізували до Радянської армії, а в останній день Берлінської битви він загинув, залишивши дружину з чотирма неповнолітніми дітьми.

Іван Гнатюк після закінчення сільської школи вступив до Кременецького педагогічного училища, але на початку другого курсу був заарештований. По дорозі до в`язниці втік і невдовзі подав документи в Бродівське педучилище. Проте 27 грудня 1948 р. його знову заарештовано та засуджено за зв`язок із Організацією Українських Націоналістів на 25 років неволі з відбуванням покарання в спецтаборах Берлагу (Колима). Спершу карався в концтаборі Аркагала. За 7 років на Колимі йому довелося побувати у багатьох концтаборах: Аляскітово, Дебіні, на Холодному, Дніпропетровському, імені Бєлова та імені Матросова, з якого 6 лютого 1956 р. він був звільнений за станом здоров`я.

У 1954 р., після звільнення з концтабору познайомився з майбутньою дружиною і приїхав у м.Борислав, де вона мешкала. Але органи Держбезпеки вигнали його за межі Західної України.

Два роки поневіряння в несприятливих на сухоти південних степах, куди Іван Гнатюк переїхав до своєї матері, злидні та моральне пригнічення позначилися на його здоров`ї. Побачивши приреченість учорашнього політв`язня, підтверджену головним лікарем Миколаївської обласної  тублікарні, органи Держбезпеки дозволили йому повернутися з дружиною та двома немовлятами до Борислава. та Іван Гнатюк вмирати не квапився. Навпаки, важко хворий, він знову береться за перо. І творчість додає йому сили боротися з важкою недугою. Тим паче, коли його вірші почали з`являтися на шпальтах газет та журналів. Проте друга книжка "Калина" (1966 р.) принесла авторові вільше лиха, ніж радощів. На одному із засідань ЦК комсомолу України вона була визнана націоналістичною. Іван Гнатюк відразу потрапив у неласку чиновників від літератури і лише завдяки своїй наполегливості заявляв про себе то публікацією віршів у періодиці, то невеличкою книжечкою. За 25 років він видав п`ятнадцять збірок поезій, які замовчувалися. Останніми роками українські художньо-літературні журнали та газети охоче друкували його вірші, писані в колимських концтаборах.

1990 р. вони видані окремою книжечкою "Нове літочислення". За час творчості з-під його пера, крім згаданих, вийшли такі збірки поезій: Повнява" (1968), "Жага" (1970), "Життя" (1972 р.), "Барельєфи пам`яті" (1977 р.), вибране "Дорога" (1979 р.), "Чорнозем" (1981 р.), "Турбота" (1983 р.), "Осіння блискавка" 1986 р.), "Благословенний світ" (1987 р.) та книжечка для дітей "Хто найдужчий на весь світ?"(1989 р.), "Хресна дорога" (1992 р.), "Правда-мста" (1994 р.), "Стежки-дороги" (1998 р.), "Бездоріжжя" (2002).

Іван Гнатюк кілька разів відмовлявся від різних нагород, премій.

Від Шевченківської премії (2000 р.) не відмовився. Іван Гнатюк удостоєний літературної премії імені Маркіяна Шашкевича.

Помер Іван Гнатюк 5 травня 2005 р. у м.Бориславі.

 

 

Джерело:  "300 Великих дрогобичан". Богдан Пристай.