Іван Ісик народився 20 січня 1984 року в м.Дрогобичі. Його батьки - порядні, чесні українці, справжні патріоти. Батько Василь обирався депутатом міської ради, його знають та шанують дрогобичани. Від 1990 р. Іван навчався в ЗОШ № 2 м.Дрогобича.

У 1999 р. розпочав  студії в тутешньому професійно-технічному училищі № 19, де згодом здобув професію кухаря-кондитера. Працював спочатку продавцем у магазині "Ора", потіт охоронцем "Центру будівництва" в м.Дрогобичі. На жаль, Іван доволі серйозно занедужав- пошкодив хребет,- і це дуже обмежувало його професійні можливості (нічого важкого не міг підняти).

Іван одружився, в нього народилася донечка Оля, яку надзвичайно любив. У житті був добрим, чесним та щирим.

Коли на Київському майдані патріоти виборювали гідне життя, Іван одразу ж таємно від рідних поїхав у столицю. Тут, біля нічних вогнищ провів не одну ніч, познайомився із батальйонівцями "Айдар". В січні-березні 2014-го року займався волонтерською діяльністю. В липні 2014 р. поїхав добровольцем на Схід, щоб захищати землю від ворожих зайд. Був зарахований у 2-гу роту "Захід" 24-го батальйону територіальної оборони "Айдар", в/ч А3488 під псевдо "Львів", де дуже відповідально та з душею виконував обов`язки кухаря. Перед від`їздом пообіцяв доні, що привезе їй на уродини планшет. Про те, що їде захищати Вітчизну, нікому з рідних не сказав- не хотів хвилювати. Усі знали, що Іванко працює.

5 вересня 2014 р. командири не планували брати його на бойову операцію, але він попросив: "Будь ласка, візьміть. Я не можу залишатися, буду допомагати хлопцям нашого підрозділу". І йому дозволили. Вороги відкрили вогонь із артилерії. У машину, в якій перебував Іван Ісик, потрапив сняряд- вона вибухнула. Важко поранений Іван потрапив у полон. Терористи катували Івана, вимагали, щоб на відеокамеру сказав, що в батальйоні "Айдар" воюють фашисти, усякий зброд та негідники. Але він мужньо тримався, з гідністю відповідав: "Ні, там нормальні люди, які тверезо мислять, ніяких фашистів нема". Іван говорив правду, не виторговував собі життя ціною обману чи наклепу- і помер Героєм в лікарні Луганська.

Місяць загарбники не віддавали тіло хлопця. Лише 16 жовтня 2014 року домовину з тілом Героя зустрічали при в`їзді до Дрогобича.

17 жовтня 2014 року велелюдна церемонія прощання з Героєм відбулася біля його домівки, на вул.Війтівська Горв, згодом у соборі Пресвятої Трійці та на площі Ринок.

Поховали Івана Ісика з військовими почестями на Алеї Слави Поля Скорботи в Дрогобичі. Його побратим із батальйону "Айдар", прощаючись з Іванком, відзначив: "Це- Герой. Я не знаю, чи зміг би так поступити, якби опинився в подібній ситуації. Нехай і нас Бог благословить, щоб ми завжди були чесні та мужні". У поминальному слові о.Тарас Герасимчук зауважив: "Ми прощаємося, без перебільшення, з Героєм, одним із найкращих синів нашого народу. Він удостоївся в Бога великої ласки, як Герой, віддати своє молоде життя за цілісність і незалежність нашої України".

Ухвалою сесії Іванові Ісику присвоєно звання "Почесний громадянин міста Дрогобича".

 

 

 

Джерело: "300 Великих дрогобичан". Богдан Пристай.