Іван Шакалець, син Миколи, псевдо- "комар", народився у селі Волоща Дрогобицького району в сім`ї малоземельних селян 1926 року.

Вихований у дусі українського патріотизму та християнської моралі.

Мама була ревним парафіянином греко-католицької церкви. малих хлопчиків щонеділі й свята брала із собою до церкви. Батько був вояком Української Галицької Армії під командуванням генерала Мирона Тарнавського.

Після поразки визвольних змагань він потрапив у польські табори для інтернованих українських вояків. Повернувся додому пораненим і хворим. Часто розповідав про походи та бої на Придніпрянській Україні. Все це залягло в серцях його синів: Андрія, Івана та Василя. Батько любив співати хлопцям стрілецьких пісень, у яких згадувалися герої-усусуси, що в кожну вільну хвилину після кровопролитних боїв. Після смерті брата Андрія, що був закатований енкаведистами в Дрогобичі, Іван, щоб уникнути арешту, пішов у підпілля- за ним чигали як меденицькі катюги, так і місцеві яничари.

Він став упівським розвідником, зв`язковим. "Марко" або навіть сам "Войнаровський" давали доручення, які Іван бездоганно виконував, про що розповідав його молодший брат Василь- розвідник УПА. Не раз в холоді та голоді ночував у чужій стодолі, під стіжком сіна на Волощанських або Чайковицьких болотах. Щене знав справжньої любові дівчини, а все, що мав, віддав для України.

Одного разу, після завдання, біля цвинтаря, поруч з хатою Лева Яцка, потрапив на заставу чекістів. Останні почали стріляти, потім задумали схопити живим, але молодий боєць УПА ніби не чув цих слів, пострілом із пістолета поранив одного з них. Однак декілька автоматних черго пронизали його молоде тіло. Іван, стікаючи кров`ю, промовив останні слова: "Стріляйте, не здамся".

Ще довго його очі дивилися на небо, немов він звертався до Бога. Від болю почало кочитися його юне тіло. Підбігли чекісти, ще живого почали копати ногами, били прикладом й кричали: "Вот тебе самостійна Украіна!" Це сталося 1948 року.

Його тіло завезли біля сільради на острах молодим хлопцям, які допомагали УПА. Де поховали Івана, невідомо, правдоподібно- в  Літині.

 

 

Джерело: "300 Великих дрогобичан". Бенедьо Грущак.