Чудову збірку вишитих рушників надбала родина поштового урядника Івана Вати з вулиці Сніжної (Сагайдачного) у Дрогобичі. Свідомий українець і патріот, він у часи існування Західно-Української Народної Республіки відстоював свою державу в лавах Cічових Стрільців, з якими пройшов увесь важкий шлях перемог і поразок, великих сподівань та гірких розчарувань, зберігав тверду віру в неминуче визволення Укpаіни з московських кайдан. Після відходу УГА за р. Збруч у липні 1919 р. галичанин потрапив до однієі селянської родини над Дніпром, в якої побачив вишитий рушник зі словами: "Як будеш ся утирати, будеш мене споминати". Поживши в гостинній оселі деякий час, Іван Вата повернувся до Дрогобича і попросив доньку Грину вишити на пам ять про перебування на Великій Україні такий самий Рушник. Він висів на чільномумісці та постійно привертав увагу гостей. А відвідували його багато людей, адже господар був за Польщі членом виділу робітничого товариства "Зоря", головою читальні "Просвіта" на вул. I.Франка, добрим оповідачем і порадником.

Через декілька місяців після окупації Галичини комуно-російськими "визволителями" до колишнього усусуса і громадського активіста прийшов майор НКВД. Дружина й діти дуже налякалися, бо вже тоді з Дрогобича зникали в енкаведистських катівнях десятки патріотів. Непрошений візитер вимагав від Івана Вати детальних пояснень його бойового минулого. Відповіді не задовільняли майора. Оглянувши сердитим поглядом світлицю, той зупинив очі на цьому рушнику: "Откуда полотенце: Кто вишивал?" Господар відверто зізнався, що бачив колись такий на Великій Україні, в с.Пилипівцях. Енкаведист перепитав назву села й наказав розповісти далі. I.Вата згадав хату, в якій квартирував, доньку і двох малих синів простої селянської cім ї, молодшого з яких дуже любив, часто садовив на білого коня й возив, а також пам ятнии рушник із вишитими словами. Майор слухав, затамувавши подих. Коли Іван Вата закінчив спогад, він тремтячою рукою вийняв із внутрішньог кишені особове посвідчення та мовив: "Подивіться, той молодший син Семен - це я! Розкажіть, що пам'ятаєте про моїх родичів, бо ви першии. від кого я почув про них. Батько пропав, мама з сестрою померля від голоду, а мене з братом віддали в дитячий будинокі роз'єднали. Напевно, назавжд... " Довелося п. Ваті згадувати все, що збереглося в його пам'яті з часу перебування у Пилипівцях. Майор мовчки слухав інколи перебивав розповідь запитаннями, Тоді подякував i пiшов.

Усім відлягло від серця: вишитий рушник урятував господаря в неминучої загибелі. Не було сумніву ів тому, що енкаведист пшов не таким, яким був доти. Рушник та господар розбудили у ньому людину, українця, для якого несподівано відкрилося все те чужинці приховували, намагалися вбити почуття сина рідної зем поневоленої окупантами. I це зупинило руку, підняту над орато українпем з Галичини.

Джерело: Роман Пастух. 300 великих Дрогобичан. Богдан Пристай.