Іван Війтів народився 04.09.1923р. у с. Волоща Дрогобицького р-ну, шо на Львівщині, в сім'ї учителів, Навчався у Перемиській гімназії, а магістратуру здав у Дрогобицькій гімназії ім. 1. Франка у 1942 р. 3 юних років брав участь у різних нелегальних гуртках, був провідним членом читальні "Просвіта". У 1942-43 рр. в осередках для молоді членів ОУН та "Просвіти" нелегально вів гурток 3 вивчення історії України в с. Волоща та Грушові- Красне. Виростав у добі, коли визвольним ключем було гасло: "Хто живий-вставай боронити рідний край."

Навесні 1943 р. шостим за списком записався добровольцем до дивізії "Галичина", був вояком першої української дивізії Національної Армії, яка стала на боротьбу проти більшовизму. Вишкіл пройшов у Польщі в лісах біля м. Дембіца. Отримав ступінь десятника. На початку 1944 р. був направлений у Словаччину на боротьбу проти більшовицьких партизанів-диверсантів. Згодом п. Іван згадував: "Словаки до дивізійників ставилися з прихильністю, мовою ми могли з ними порозумітися і пояснити ім, за що боремося і яку загрозу несе більшовизм. Боротьба з більшовицькими партизанами була нелегкою, проти ціеї чуми воювала свідома еліта українського народу. 

У червні 1944 р. був направлений на фронт біля м. Броди. Служив у о у полку піхоти, сотнямин командували 34 старшини-українці і тільки 8 нiмців. Наш полк був розташований по лінії фронту с. Підкамінь. Уnерше зіткнулися з ворогом на свято Св. Петра і Павла. Наш 29 подк був знищений, кругом лежали вбиті і поранені. Живих вояків 29 подку приєднали до 31 піхотного полку, які у кінці липня 1944 р. прорвалися із кільця в напрямку Золочева і вирвалися із оточення. В оточенні були 10 дiб. Бій був смертельний, а наступ і оборона- у дуже трудних умовах. Te був найважчий бій за всю війну. Під кінець війни Дивізія одержала тризубці, які пришивали на комірці і прийняли присягу. Присягу приймали на вірність Україні перед Євангелією під українським національним прапором-"Боротися зі зброєю в руках за свій народ і батьківщину Україну". I тому офіційно вийшшла як Українська Дивізія. Під кінець війни на теренах Австрії я був поранений, і так закінчив війну. Після капітуляції опинився в англійському полоні в Рімені (Iталія). Там жили в шатрах, важких антисанітарних умовах два роки. У полоні вивчив італійську та англійську мови, у 1946 р. я вже працював у таборі перекладачем. У 1946 р. разом з побратимом втікав до Німеччини; зловили на території Польщі. Нас повернули до Італії і там уже засудили на 6 місяців тюрми суворого режиму. У 1947 р. перед виїздом до Англії в таборі працювала радянська репатріаційна комісія на чолі з генералами. Нас, кожного бувалого вояка, вислуховували, умовляючи їхати до рідних в Україну, говорячи, що нам за це нічого не буде, а будемо працювати та вчитися в інститутах.

Постійно у таборі накручували на магнітофонній стрічці українські пісні, та охочих їхати на Батьківщину було мало. Усі розуміли, що там на нас чекає суд, тюрма, Сибір. В основному вояки зі Східної України говорили, що вони є родом з Галичини. Були випадки, що вояки зі Сходу закінчували життя самогубством, щоб тільки не потрапити до рук НКВД. У кінці 1947 р. був направлений до Англії, там ще два роки був на правах полоненого. Я працював робітником на цукровому заводі, жив У пдвальному приміщенні. Згодом досконало вивчив англійську мову, і працював аж до пенсії у Лондонській лікарні адміністратором. € чле- ном братства дивізійників в Англії (Лондоні). Маю одинокого сина, який працює стоматологом. Доживаю свого віку на чужині, живу спогадами про свою Батьківщину. До сестер на Україну приїжджав у 1992р. Мрію, що після відходу у вічність мої тлінні останки будуть направлені в моє рідне село Волоща на Україні".

Джерело: Дрогобицька українська гімназія імені Івана Франка 1918-1944 рр.