У 1912 році з відзнакою закінчив Дрогобицьку гімназію імені Франца Йосифа I. Після цього вступив на медичний факультет Ягайлонського університету, де студіював загальну та експериментальну патології. Проте навчання було перервано Першою світовою війною. У 1914—1915 роках воював в австрійській армії, був нагороджений срібною медаллю за хоробрість. 23 лютого 1915 року потрапив у російський полон. Перебуваючи в російському полоні працював у шпиталях Червоного Хреста в Києві, Москві та Саратові. У 1918 році Пельчар приєднався до 5-ї польської стрілецької дивізії адмірала Колчака, де був заступником головного лікаря санітарного поїзда. Після евакуації 5-ї польської стрілецької дивізії, через Китай та Японію, повернувся до Польщі. 1 липня 1920 року взяв участь у Варшавській битві, за що був нагороджений Хрестом Хоробрих.

 

Після закінчення Першої світової війни продовжив навчання в Ягайлонському університеті, який закінчив 24 січня 1924 року. Працював асистентом на катедрі загальної патології Медичного колегіуму Ягайлонського університету в 1921—1930 роках. 28 жовтня 1925 року захистив докторську дисертацію в цьому виші. У 1927 році отримав державну стипендію та проходив спеціалізацію в Берліні. У 1928 році вивчав біологію раку в Інституті Пастера та Радієвому інституті в Парижі. 2 липня 1929 року габілітований в Ягайлонському університеті. 1930 році запрошений в університет Стефана Баторія у Вільнюсі, де він був деканом медичного факультету в 1937—1938 роках. Згодом очолював катедру загальної патології, був висунутий кандидатом на посаду ректора університету Стефана Баторія.

 

У 1931 році, разом з знаним гістологом Казімежем Опочинським та Корнелем Міхейдою, Казімеж Пельчар відновив діяльність Віленського Комітету з боротьби з раком, зорганізував при ньому цикл лекцій, в яких переконував слухачів, що злоякісні новоутворення можна ліквідувати. У створеному ним у 1931 році Центрі досліджень та лікування раку він практикою підтверджував свою теорію. У 1933 році було відкрито рентгенологічне відділення та гістопатологічну лабораторію в Центрі досліджень та лікування раку. Співпрацював з Радієвим інститутом у Варшаві, і у 1935 році перетворив свій Центр досліджень та лікування раку в філію цього інституту. 11 листопада 1937 року сталася катастрофа літака, у якому летів Казімеж Пельчар, та він залишився живим.

 

Після початку Другої світової війни його запрошували до себе працювати університети Риму, Лондон, Париж, Нью-Йорк і Варшава, але він відмовив та залишився у Вільнюсі. У час німецької окупації працював лише у Вільно. Він заснував Комітет у справах біженців з територій окупованих СРСР, був активним членом Вільнюського благодійного товариства, допомагав жертвам війни. У своєму Центрі досліджень та лікування раку на вулиці Полоцькій номер 6 Казімеж Пельчар не тільки переховував своїх родичів та друзів, але й усіх тих, кому загрожував арешт гестапо. У ніч з 16 на 17 вересня 1943 року професора Пельчара забрали з дому як заручника за вбитого Армією Крайовою агента гестапо. 17 вересня 1943 року Казімеж Пельчар був розстріляний у лісі біля селища Понари, нині мікрорайон Вільнюса.

 

Джерело: " Газета Трускавецький вісник"