Він був одним з найбагатших у нашій околиці, бо мав землі і ліси і в Дорожові, і в Брониці, і в Ортиничах, тому, до речі, австрійський уряд призначив ного, а потім і його наслідників патронами усіх навколишніх церков, зобов'язавши допомагати громадам тих сіл, відпускати їм ліс на будівництво цих церков, на їх ремонт та інші потреби. За те отакі пани, як він, і отримували право погоджувати з Перемиською єпархією кандидатури священиків до тих церков, а, будучи поляками, не підтримували національні прагнення нашого народу, отож не були зацікавлені, щоб ми мали священиків-патріотів, а радше годились на москвофілів, тому останніх так повно було навколо нас.

До речі, в одній лиш Брониці пан Леонард мав 47 мрг поля, 16 мрг лук і городів, 10 мрг сіножатей та 790 мрг лісу. Як пише письменник Степан Ковалів, цей ліс пан порізав на шпали, коли прокладалася біля нас залізнична колія, і продав державі, тож заробив гарні гроші і міг легко позбутися маєтку в нашому селі. Тож одруживши свою племінницюз паном Стрілецьким, він віддав ім і палац, і всі добра в нашому селі. А останній, ставши тут повноправним господарем, став відмінно господарювати. Насамперед, добротно обгородив увесь Двір, так що парадна в їздна брама дожила аж до нашого часу. Зробив зручний заїзд до палацу, так що фаетrон чи згодом автомобіль зупинялися біля самих колон. Для цугових (виїздних) коней спорудив окрему муровану конюшню, де навіть поїлки були емальові. Подбав і про воду: нагорі розмістив бак на 12 тонн, у який закачували воду, а в поілки вона уже йшла автоматично. Вибудував корівник на десятки корів та телят, окремо мурований шпихлір (комору на збіжжя), кузню, навіть пошту, де мав зв'язок із залізничною зупинкою, яку теж постарався відкрити в Прусах. Побудований був окремий будиночок для аятя, для слуг,- будинок для потреб села на чотири помешкання (нині там школа), викопаний каскад ставків, де вгоpі було потужне джерело. В кожному із трьох ставків розводжувано риб, які йшли опісля до панського столу. Біля куп глини із викопаних ставків спорудив невеличку цегольню, у якій для своїх потреб випалював цеглу. Через те, що в селі горбиста місцевість і вода досить глибоко, пан не полінувався для своїх слуг і решти людей викопати громадські криниці.

Коли потребу в робочих руках, посилав слугу на пагорб «Репету», а той мав такий гучний голос, що чутно його було і в Озимині, а інколи і в Дублянах. Приймав на роботу і поляків i українців. Цікаво, що економом мав неграмотного селя. нина Мазурика, котрий облік вів зарубками на палицях, і пан йому довір'яв. Мав і природний холодильник: глибоку пивницю, в яку в зимовий час вкладали льодяні брили з ріки, пересипуючи їх тирсою, а ті ж не розтавали й до осені i холодили молоко, сметану та іншу живність. Був людяним чоловіком, отож коли хтось захворів у селі, наказував занести йому сушених яблук і груш, щоб мав з чого зварити собі узвар (в людей, по суті, садів не було). Окремо слід відзначити його замилування природою, бо на цьому поприщі йому не було рівних. Побіч палацу насадив він сад, який з уciх сторін обсадив ліском Бучник, назва від того, що в ньому крім грабчуків і черешень росло чимало буків. Через сад йшла доріжка, посипана дрібненьким гравієм, з обох боків якої були лавочки, а між ними ягідники і малинники. В глибині лісу була лісова криничка. На подвірї ж скрізь були газони, квітники, а навпроти входу велика бетонна ваза для живих квітів.

Шанував i екзотику:паралельно з палацом мав простору теплицю-оранжерею, де росли і круглорічно цвіли різні екзотичні рослини, в тому числі бавовник та чимало інших. Як згадують сучасниці, вже геть пізніше вони ходили туди по «вату", бо бавовник акліматизувався і далі плодоносив. Щоб їздити по-сухому (мав легковий автомобіль марки «Фiат», водієм якого був мешканець Прус Володимир Грималяк, а вдтак місцевий мешканець Осип Голінка, котрий якийсь час возив і Самбірського старосту п. Вишатицького) пан нав проклав собі вузеньку приватну доріжку, яку до нин з панською дорогою «До речі, пан домігся, шоб будо зроолеа в Прусах залізничну зупинку, і щоб називалася вона Новошичі-Пруси. Так вона іменувалася ще й по війні, Пруси було перейменовано, залишилася лише назва на села. Тим самим пан увіковічив назву нашого села на всіх а коли картах залізничних доpiг.

Джерело: Володимир Ханас "Нарис з історії бібліотеки села Верхні Гаї на Дрогобиччині"