Точні біографічні дані про Людвіга Філіппа залишаються обмеженими – у доступних джерелах немає відомостей про місце його народження чи освіту. Відомо, що він був інженером і архітектором австрійської школи, котрий прибув до Борислава на зламі ХІХ–ХХ століть, у розпал нафтового буму. Бурхливий розвиток нафтовидобутку в Галичині тоді перетворив невелике село Борислав на хаотичне промислове поселення з тисячами нафтових шиб і копалень на невеликій території. Містечко фактично не мало впорядкованого центру і страждало від відсутності базової інфраструктури – вулиці були без твердого покриття, хідники, всюди стояли дерев’яні вежі та резервуари, ґрунт просочувався нафтою. Сучасники описували Борислав початку ХХ ст. як «місто контрастів»: один із найбільших за площею і найбагатший в Галичині, він водночас виглядав бідним і занедбаним, без типового міського характеру.  Людвіг Філіпп став тією людиною, котра взялася за впорядкування Борислава.

Одним із головних завдань Філіппа було створення справжнього міського центру Борислава. На час його роботи (приблизно перше десятиліття ХХ ст.) місто стрімко зростало – населення збільшилося від декількох сотень у середині ХІХ ст. до десятків тисяч мешканців. Проте забудова лишалася хаотичною: нафтові вишки стояли вперемішку з житловими хатами і крамницями. Людвіг Філіпп розробив регуляційний план центральної частини Борислава, щоб надати йому організованого вигляду. Він запланував прокладання головних вулиць і площ там, де раніше були лише бурові промисли. В центрі, поблизу знаменитого Барабського мосту через річку Тисменицю, (так званого «Барабського мосту», біля якого таборували наймані робітники-“бараби”) було передбачено створення ядра міста. Філіпп спроєктував розширення і вирівнювання основних шляхів – зокрема, вулиці Панської та Дрогобицького тракту (нині вул. Міцкевича), які сходилися біля мосту. На цих вулицях почала з’являтися кам’яна забудова – адміністративні будівлі, крамниці, кінотеатри тощо. Таким чином, завдяки роботі інженера, Борислав поступово набував рис міста: планувався навіть центр із ринковою площею та ратушею (міська управа), вимощувалися дороги бруківкою. Сам Людвіг Філіпп наглядав за втіленням цього плану, консультуючи будівництво громадських споруд у центральному районі.

Людвіг Філіпп, окрім містобудування, зайнявся інженерними мережами, щоби підвищити якість життя в місті нафтовиків. Він став ініціатором будівництва першого централізованого водогону. За його проєктом загатили кілька гірських струмків, а також пробурили кілька глибоких свердловин для видобутку чистої води поза межами найбільш забруднених зон.

Одночасно Філіпп спроєктував систему відведення стічних вод. Було збудовано першу каналізацію: прокладено підземні колектори і канали вздовж центральних вулиць, до яких під’єднували приміщення державних установ та оселі заможніших мешканців. За даними міжвоєнної статистики, вже до 1930-х років водогін діяв у 106 будинках, а каналізація – у 72 будинках Борислава. Проекти Філіппа започаткували поступове вирішення комунальних проблем міста.

Філіпп розробив інженерні рішення для дренажу територій нафтових промислів – проклав канави й труби, що відводили нафтошлам подалі від житлових зон. Це не лише покращило санітарний стан, а й запобігало пожежам, адже суміш нафти і болотної води більше не застоювалася просто неба.

Також за участі Філіппа було впроваджено систему вентиляції природного газу – над деякими свердловинами встановили труби для контрольованого відведення газу або його спалювання.

Діяльність Людвіга Філіппа в Бориславі не обмежилася тільки водопроводом та каналізацією. Як головний інженер міста, він брав участь у всіх значних проектах, пов’язаних із нафтовою промисловістю. Серед них – створення великих резервуарів для зберігання сирої нафти за межами міста. Коли на початку ХХ ст. видобуток стрімко зріс, постала потреба накопичувати надлишок нафти. Уже 1903 року в околицях Борислава почали зводити велетенські сталеві танки-резервуари. Ймовірно, Філіпп як міський інженер погоджував їхнє розташування і конструкцію, щоби ці ємності були безпечні та не затоплювали нафтою довкілля. Він же сприяв розвитку локальної електростанції – сприяв тому, що вперше електрика прийшла до Борислава саме в цей період, щоб забезпечити потреби насосів і освітлення копалень. Крім того, інженер долучався до проектів будівництва доріг і мостів. Зокрема, відомо, що центральний Барабський міст через Тисменицю було укріплено та перебудовано, аби витримувати потік важких нафтових бочок і техніки (цей міст було зруйновано повінню 1927 року).

Філіпп також співпрацював із нафтовими підприємцями над прокладенням трубопроводів. У 1908–1911 роках у Бориславі спорудили перший газопровід до сусіднього Дрогобича для постачання природного газу на переробні заводи. Хоча прямих згадок про його роль у цьому немає, можна припустити, що як досвідчений інженер він консультував цей процес. Усе це робило Борислав на початку ХХ ст. одним із найдосконаліше обладнаних промислових осередків регіону, де застосовувалися передові для того часу інженерні рішення.

Завдяки планувальним і технічним рішенням, хаотичне «нафтове селище» почало перетворюватися на більш впорядковане місто з елементами комфортної інфраструктури. Проведені Людвігом водогін і каналізація покращили санітарний стан та зменшили поширення хвороб. Планування центру дало змогу надалі (в 1920–30-х роках) вибудувати там адміністративні й громадські будівлі – наприклад, модерністичну будівлю пошти (1930 р.) та інші установи. Сама структура міста, закладена в його проєктах, збереглася: головні магістралі й нині відповідають плану понад столітньої давнини.

Борислав увійшов у міжвоєнний період вже як велике місто (у 1933 р. йому офіційно надано статус міста) з населенням понад 40 тисяч. Без внеску інженера Філіппа цей поступ був би неможливим – нафтовий «Клондайк» міг занепасти через антисанітарію та відсутність структури. На жаль, про подальшу долю самого Людвіга Філіппа відомостей мало. Імовірно, після Другої світової війни він покинув Галичину або відійшов від справ. Проте у самому Бориславі його ім’я  як одного з творців міста було забуто. Непрямим пам’ятником йому є мережа старих водогінних труб і стічних каналів, частина яких досі пролягає під землею Борислава, та планувальні рішення, які визначили розвиток центру. Як підкреслюють історики, нафтове місто було унікальним симбіозом промисловості та урбаністики – і значною мірою завдяки роботі Людвіга Філіппа цей симбіоз став можливим.

Перші нафтові резервуари почали зводити 1903 року, а електро- і газопостачання запроваджувалися на межі 1900-х. Статистичні дані міжвоєнного періоду підтверджують масштаби прокладених Філіппом комунікацій – кілька сотень будинків були забезпечені водою, каналізацією та навіть газом. Таким чином, Людвіг Філіпп увійшов в історію Борислава як головний інженер його золотого нафтового віку, що заклав основи міської інфраструктури та архітектурного обличчя цього унікального промислового центру.

 

 

Джерело: Історія Борислава