Журналіст Віктор Маців був шанованою і відомою в місті особистістю.

Випускник журфаку Львівського університету довгий час був кореспондентом дрогобицького „Радянського слова”. Відтак редагував ґазету кранового заводу „Прапор прогресу”. Й зробив це видання однією з найкращих багатотиражок Львівщини. Завжди був чесним у професії, мав власні переконання та позицію. Через це „Прапор…” мав проблеми у стосунках з партійним тогочасним начальством. Коли ж зупинився завод і припинилося видання ґазети, Віктор не впав у відчай. Створив і став на чолі унікального ЗМІ – єдиної в реґіоні спортивної газети „Галицький футбол”. Видання залишило помітний слід в історії і реґіону, і української спортивної журналістики. Потім були в житті Віктора і прес-служба мерії, і газети „Галицька зоря”, „Інфоблок”, „Високий замок”, радіоредакція „Франкова земля”. Останні роки працював кореспондентом „Вільного слова”. Тут став одним з провідних журналістів. Його матеріал завше привертали увагу не буденністю проблематики, виваженістю, глибиною. Багато в чому саме завдяки світлої пам’яті Вікторові Маціву зріс рейтинґ газети.

Міг би ще багато зробити та підступна й невиліковна недуга не дала цього зробити. Й сьогодні ми зі смутком згадуємо покійного, світлою нехай буде пам’ять про нього… Невблаганна хвороба забрала Віктора Маціва у кращі світи, але пам’ять про нього залишилась. Віктор Маців,будучи дрогобичанином, нерозривно був пов’язаний зі Стебником. Свого часу він став першим редактором стебницької газети “Наше місто”.

Будучи спортивним оглядачем деяких видань, неодмінно писав і про спортивні досягнення міста калійників, неодноразово бував на футбольних матчах, був особисто знайомий з багатьма футболістами, тренерами, тими, хто мав причетність до стебницького футболу. Його репортажі та інтерв’ю на цю тему завжди вирізнялися оригінальністю, брали читача за живе. А ще він писав про Стебницьке товариство “Надія”, переймався болями неповносправних дітей. Незабаром вийде книжечка Віктора Маціва “Третій тост”.

Коли я сьогодні перечитую його статті, вкотре переконуюсь, що він був талановитим журналістом. Здається, газета живе одним днем, але в кожній його статті, репортажі, інтерв’ю є щось незбагненне, що не піддається впливу часу. Написано просто, але зі смаком  ні слова забрати, ні додати. Ні, були в нього і відверті халтури, коли писав заради заробітку, і Віктор цього не приховував, хоча, звичайно, і не пишався цим. Але не це визначало його харизму як людини і журналіста. Він умів завжди підмітити тонку деталь, яка характеризувала людину. Особливо видно це на прикладі так званих жіночих інтерв’ю. Здається, задає нехитре, просте запитання, як кажуть, без задньої думки, а співрозмовниця розкриває душу, ніби говорить з близькою людиною. Не знаю ні в Дрогобичі, ні на Львівщині, ні в Україні журналіста, який міг бути таким тонким поціновувачем жінок.

Він був неконфліктним чоловіком, вірніше, малоконфліктним, бо таки конфлікти у його житті траплялися з різними людьми, але в більшості випадків Віктор намагався загладити гострі кути, хоча й завжди залишався при своїй думці. Він ніколи не вибачався перед тими людьми, яких скривдив якоюсь своєю дією чи словом, але було видно, що почуває себе некомфортно, хоча гордість не дозволяла йому визнати свою помилку. Його вирізняло особливе ставлення до жінок. Здавалося, він хотів завоювати всіх і одразу. Але з його боку не було нахабства, і виходило природнім, що жінки відповідали йому взаємністю й закохувалися в нього. Ба, більше! Воювали за Віктора між собою. Чи кохав він когось по-справжньому? Ніколи про це не говорив, і тому цю таємницю навіки поховав у своєму серці.

Попри те, що Віктор Маців мав багатьох друзів, знайомих, колег, почував себе самотнім на цьому світі. Навіть коли сміявся, глибокий сум таївся в його очах. Втім, мабуть, він прекрасно розумів, що не всі ті, хто назвалися друзями чи колегами, є такими насправді. Одна справа перехилити з кимось чарку, інша  допомогти людині в скрутну хвилину. Від усвідомлення цієї істини його самотність лише поглиблювалася. У рідкісні хвилини він був відвертим, хоча відчувалося, що хоче вилити свою душу, але в останній момент стримувався. Він мужньо переносив хворобу, хоча, мабуть, лише в останні дні життя усвідомив, що приречений, і багатьом казав, що вже більше з ними не побачиться.

У нього завжди була проблема з грішми. Так завжди буває з талановитими людьми. Ось чомусь нездари, сірятина такої проблеми не мають і навіть не знають, що з тими грішми робити. Віктор працював як проклятий, довбав одним пальцем, як дятел, комп’ютерну клавіатуру (так і не хотів перевчитись, аби друкувати двома руками)  а грошей все одно було катма.

Окрема сторінка його журналістської діяльності  висвітлення дитячої теми. Для нього це було святим. І якщо в спортивних чи жіночих репортажах він ще міг обійтися без критики якогось можновладця, то тут був жорстким і навіть жорстоким, якщо якийсь чиновник повівся з дітьми не так, як треба. Редакція газети “Тустань” встановила премію імені Віктора Маціва. Вона присуджуватиметься щороку на день його народження  28 листопада у двох номінаціях. Цьогорічними лауреатами премії імені Віктора Маціва стали Оксана Остіан за висвітлення жіночої теми на сторінках газети “Вільне слово” та Іван Ступак  за висвітлення спортивної теми на сторінках газети “Галицька зоря”.

Віктор Маців помер 17 серпня 2009 року на 55 році життя.

 

 

 

Джерело: Анатолій Власюк, часопис "Тустань"