Кільканадцять років перед п смертю влаштували ми в Торонті Вечір на пошану сл. П: Біласа і Данилишина. Заля була заповнена по береги. Промовляли: Марія Білас-Цмоць, Григорій Купецький- Джура- бойвик ОУН, учасник експропріяційної акції в Городку, i о. д-р Богдан Липський -колишній капелян українських політичних в'язнів. Біласом і Данилишиним перебував у іхній келії всю останню ніч i супроводжував 1х на шибеницю, назвав іх святими. Не лише національними, але реліrійними святими. У мертвій тиші заля плакала, загартовані бойовики ОУНі вояки УПА втирали сльози. На 11-iй Крайовій Конференції Ліги Визволення України в грудні 1950 року в Торонті Марію Цмоць обрано членом Голови Управи ЛВУ. Пам'ятаю Марію, як вона прибула в другій половині 30-х років до Львова і почала працювати у Видавництві Ковалюка "Рекорд" (перенесеному сюди з Коломиї). Тоді-то зав'язалося наше вужче товариство, в якому кожен із нас виконував своє організаційне завдання ОУН -правда, один не знав, що робить другий. Але разом 13 цим ми жили й молодим життерадісним життям. Хто ще залиився з цього нашого товариства? Загинули всі в боротьбі, в німецьких лабетах, або померли на скитанні, на чужих далеких полях... Я ще й тепер бачу іх усіх у перших рядах найбільшої демонстрації, яку ми - Студентський Відділ ОУН -зорганізували у жовтні 1938 року у Львові на оборону Карпатської України.

Ще сьогодні бачу цю 20-тисячну демонстрацію, що з площі Св.Юра з окликами "Геть окупанта!", "Хай живе Карпатська Україна!", "Хай живе і бореться ОУН", маршує до мадярського консуляту на Марійській площі. Марійка разом з іншими-у перших рядах, що прорвалися крізь кордони польської поліції аж під мадярський консулят. А 21 березня 1939 року підступом польська поліція виарештувала весь Студентський Конгрес і посадила в тюрму "Бригідки". 3 нами пішла в цю тюрму і Марійка Білас. У вересні того ж року московська саранча залляла Галичину. Деяким простелилася довга дорога на Захід. Ми пішли зразу, а Mapійка трохи пізніше- тяжкою дорогою. А в червні 1941 року ми верталися назад на рідну землю, [Похідні рупи ОУН, проголошення відновлення Української держави 30 червня 1941 року ...Удар німецького ворога з заходу, московського зі сходу. Славетна УПА -в боротьбі з окуантами- не лише молоді хлопці, але й дівчата, жінки, старші і навіть діти. Весь народ у боротьбі за шибениці, розстріли, тюрми, німецькі кацети і московські ГУЛАГИ... Але визвольна війна не припиняється. 

На цій боротьбі виросло нове українське покоління. Замаяли сотні синьо-жовтих прапорів по всій Україні. Сотні тисяч заманіфестували, вимагаючи: "..Геть окупанта!", "За Самостійну Незалежну Українську державу!" Ціеї української сили вже не змогли спинити. Мaрійка була серед щасливе життя з Костем Цмоцем тривае коротко. Цмоць- "Модест" визволяє бравурною акцією з німецької тюрми у Львові Ярослава Старуха- Стяга і Василя Турковського-ген. Перебийноса. Сам гине тих, що змагаються. If подружне в УПА у 1944 році. Родина Марійки вивезена москалями в Сибіp і там загинула. Скінчилася Друга світова війна Модестом на скитальшині. Несподівано стрінув я Марійку в січні 1946 року в Iнсбруку, в Австрії. Мене вислали тоді до санаторію в Гохцірлю, біля Iнсбруку. Я потребував лікарської допомоги- мене витягнули 3-посеред трупів, призначених до крематорію в КЦ Ебензе у квітні 1945 року. Після виходу із санаторію-в квітні 1946 року -ми з моєю вже покійною (померла в 1976 році) дружиною Марією замешкали разом із Мaрією Цмоць та її 4-літнім синочком Модестом у спільному помешканні в Зефельді, у Тірольських горах і згадували давно відгримілі роки й події.. А потім Марія Цмоць із Модестом, сестрою Ольгою та п.Романом Сеньчуком виїхала до Канади- до Вінніпегу, а далі до Торонта. Ми з дружиною Марією виїхали у вересні 1948 року прямо до Торонта (через Судбури).

Канада й українські поселення у всьому світі є предметом мох споминів "3 книги мого життя" (том 2-"Вибрати не можна тільки батьківщину", - що вийшов у 1989 році) і тут, у Торонті, несподівано, на удар серця, вночі 19 жовтня 1989 року, скінчився земний шлях Марійки. Ще 10 жовтня була разом із нами на Службі Божій і Панахиді, яку відправив о.I.Ващук у церкві Успіння Пресвятої Богородиці за Богдана Рибчука - одного з нашого Львівського товариства - в 40-й день його так же несподіваної смерти в Коддвед, Нью-Джерсі, 30 серпня цього ж року. Ще іздила на його похорон. Пішла Марійка на вічну дорогу.. А земська ї дороrа була для неі важка, тверда, вибоїста. Дорога нашого покоління - непоборного, "що сприсяглося долю переперти." I не в українській землі, якій вона приналежна, а серед чужкого поля доведоея спочити Марійці. Нехай же ця земля легкою Тобі буде. А пам'ять про тебе, бадьору й усміхнену, нехай залишиться з нами назавжди!

Джерело:  Роман Малащук  "Дрогобиччина - земля Івана Франка"  Том 4                                                       (Гомін України.-1989, -22 листопада ).