Закінчив німецькомовну гімназію у Львові та богословський факультет Львівського університету. Довершив освіту на юридичному факультеті в Інсбруку. Брав активну участь у громадському житті. Обирався до крайового Галицького сейму, Райхсрату Австро-Угорщини. Під час виборів 1913 року, в умовах загального падіння популярності москвофілів, став єдиним кандидатом від Русско-народної партії, якому вдалося пройти до Райхсрату.

 

Після початку Першої світової війни Дімітрія Маркова було заарештовано. Йому та п'ятьом його товаришам було пред'явлено звинувачення у державній зраді. У захисній промові Марков відкинув звинувачення, підкреслив, що, незважаючи на свої переконання, не порушував австрійських законів. Проте, разом з іншими учасниками процесу, він був засуджений до смертної кари, заміненої на довічне ув'язнення. Перебував у воєнній тюрмі Терезин до 1917 року, коли після смерті Франца-Йозефа І була оголошена амністія.

 

Після розпаду Австро-Угорщини повернувся до громадського життя, став одним з учасників Паризької мирної конференції, де разом з Дмитром Вергуном очолював делегацію галицьких русинів. Описав свою діяльність на конференції в споминах «Записки о Прикарпатской Руси на мирной конференции». Після невдачі на конференції повернувся до Львова, де проживав до кінця життя, займаючись громадською діяльністю. Написав кілька робіт мемуарного характеру.

 

    Письма публициста — 1906

    Русская и украинская идея в Австрии — 1911

    Записки о Прикарпатской Руси на мирной конференции — 1919

    Кто нас спасал в 1915 — 1934

 

Джерело: Орлевич І. В. Марков Дмитро Андрійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 517. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.

Ваврик В. Р. Краткий очерк галицко-русской письменности — Лувен, 1963.