Михайло Дрогобицький

Михайло Дрогобицький народився в с.Нагуєвичах, у заможній сім`ї людей, відданих справі визволення України з-під іноземного ярма. Виховувався на творах Т.Шевченка та І.Франка. Під  час навчання в Дрогобицькій гімназії став пластуном, брав участь у пластунських походах Підгір`ям. Тепла зустріч тут  з Іваном Франком запам`яталася йому на все життя. Після гімназії- Львівський університет. Навчаючись тут, вступив до товариства Академічна громада українських студентів, члени якого встановили цілодобове чергування біля ліжка хворого Каме6няра. Брав участь у похороні славного односельця. Великою честю для нього було нести на своїх плечах труну з тілом великого сина українського народу. А траурний креп від цього зберігав до останнього дня свого життя. Закінчив університет. Добре знав німецьку та польську мови. Роботи не мав. З великою бідою отримав її в м.Закопане, на території Польщі.

Через кілька років повернувся у с.Нагуєвичі, і в 1939 р. став директором школи у рідному селі. Вихований, тактовний, дуже любив дітей, поважав кожну селянську дитину.

Михайло Дрогобицький був членом "Просвіти", активним учасником та організатором усіх заходів вшанування пам`яті Івана Франка, проводив сільські читання, вечори, вистави аматорів, розповсюджував книжки Каменяра, публікував спогади про нього.

Червневого вечора 1941 р. перед самою війною, до його хати ввійшли підбузькі енкаведисти- заарештували, нічого не пояснюючи, а рідних, що бігли за ним, люто вибили та заштовхали до хати.

Спочатку його відвезли в Підбузьке НКВС. Ми знаємо: страшно закатували здібну й добру людину, вбили мрії та сподівання. Високий, ставний і красивий чоловік, чий погляд хвилював не одне жіноче серце, він навіть не втиг створити сім`ю, продовжити свій рід. Зате встиг виховати патріотами сотні учнів.

Велика траурна процесія йшла до цвинтаря. Плач дітей, матерів, жінок розносився селом. Йшла вся школа- учні та вчителі проводжали в останню дорогу свого вчителя й директора- Михайла Дрогобицького, закатованого енкаведистами в урочищі Гостиславле, за Нагуєвичами. Разом із ним нелюди закатували Корнелія Камінського, Івана Добрянського, Степана Дум`яка, Івана Чаплю, Миколу Хруника (26 червня 1941 р. їх знайдено у багнюці). Нагуєвичани поховали їх у братській могилі біля долішньої церкви 29 червня 1941 р. Хоронив їх парох-патріот Теодор Німилович.

 

 

 

Джерело: "300 Великих дрогобичан" Ганна Гром.

Hosting Ukraine