Михайло Матчак народився 28 лютого 1895 р. у селі Воля Дрогобицького повіту в селянській сім`ї. Початкову освіту здобув у рідному селі.

Після закінчення з відзнакою гімназії у Дрогобичі (1914 р.) зголосився добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців. Брав участь майже у всіх битвах Легіону УСС. Відзначився як один із кращих провідників у Карпатах. Член управи "Пресового фонду УСС". У вересні 1916 р. в битві на горі Лисоня хорунжий М.Матчак потрапив у російський полон. Разом з іншими старшинами УСС відправлений у табір на Цар-Горі в м.Царицині (тепер м.Волгоград, Росія), де на той час перебував Є.Коновалець. Михайло Матчак став одним із організаторів Куреня Січових Стрільців, який прославився у битвах за Незалежність України. Він входив до складу Стрілецької Ради Куреня, був ад`ютантом командира Куреня Є.Коновальця та став наймолодшим сотником Корпусу.

У березні 1919 р. в бою під Бердичевом поранений. Після повернення з фронту до Львова М.Матчак продовжив активну політичну діяльність, поєднуючи її з навчанням. У липні 1920 р. за ініціативою Є.Коновальця, М.Матчак та ін. відбувалася нарада Стрілецької Ради Корпусу Січових Стрільців, на якій з метою продовження збройної боротьби за Незалежність України було вирішено створити нелегальну  "Українську Військову Організацію" (УВО).

Наприкінці серпня 1920 р. М.Матчак і Я.Чиж заснували перший командний осередок УВО.

У жовтні 1921 р. Михайло Матчак арештований за звинуваченням у причетності до бомбового замаху на Ю.Пілсудського. Оскільки переконливих доказів не було, засудили його лише на 2 роки ув`язнення. Після виходу з тюрми навчався в Ляйпцігу та продовжував політичну роботу. За дорученням проводу УВО разом з Д.Паліївим протягом 1924-1926 рр. редагував орган УВО "Новий час". Проявив себе здібним журналістом і публіцистом, друкувався в суспільно-політичному часописі "Заграва".

У 1925 р. за рішенням Головного Секретаріату УРП М.Матчак вийшов із рядів УВО.

У 1928 р. з числа УРП обраний послом до польського сейму.

У 1931 р. одружився зі Стефанією Савицькою, громадською діячкою.

Перед другою окупацією Львова М.Матчак з дружиною виїхав до Відня. Працював урядовцем міжнародної допомогової організації УНРРА.

27 лютого 1947 р. увечері на Матчака напали два комуністичні агенти, силоміць заштовхали в авто.

5 березня 1947 року літаком переправили до Києва. 15 місяців перебував під слідством у Лук`янівській в`язниці, його вивозили на допити в Москву. За антикомуністичну пропаганду Михайла Матчака засуджено на 25 років невільницької праці в таборах ГУЛАГу.

1 липня 1948 р. його відправлено з Києва етапом до Караганди (Казахстан). 23 липня привезли в табір біля місцевості Спаськ, де призначили в бригаду, яка копала торф. На цій роботі він перебував до 1954 р.

1955 р. його перевозять до табору в Караганді, а у 1956 році- в Чурбай-Нурі. Там, з огляду на погіршення здоров`я його поставили до легшої праці.

25 вересня 1956 р.М.Матчак достроково звільнений з правом повернення на останнє місце проживання (тобто в Австрію). Після цього його переправляють в селище Потьма (Мордовія), де повідомляють рішення властей: заборонити виїзд до Відня. Але завдяки старанням дружини, яка розпочала боротьбу за повернення чоловіка, уряд Австрії відразу надав дозвіл М.Матчаку на в`їзд до Австрії, а пізніше- і громадянство.

Михайла Матчака перевезли до дому інвалідів у Зубнові, біля с.Потьма, де він важко захворів.

Михайло Матчак помер 19 листопада 1958 року. Навіть тіла його не хотіли віддавати рідним. З великими труднощами вдалося його викупити та перевезти до Львова. 28 листопада 1958 р. М.Матчака поховали на Личаківському цвинтарі.

 

 

Джерело: "150 славних українців Дрогобиччини". Упор.Богдан Пристай.