Михайло Рабій народився 19 листопада 1898 р. в Самборі у сім`ї священника о.Франца Рабія. Початкову освіту одержав у рідному Самборі. Один із провідників галицької молоді, активний організатор аматорських гуртків серед студентства. Гімназійну матуру склав у Відні.
У 1915 році добровільно вступив до лав Українських Січових Стрільців. У 1918 р.- учасник боїв за Львів. Після переходу УГА за Збруч хорунжий Михайло Рабій воював на центральних і східних українських землях, пережив страхіття "Чотирикутника смерті".
У 1823 - 1827 рр. студіював право у Львівському Таємному Українському Університеті. Після закінчення викладав у Дрогобицькій приватній гімназії. Згодом вивчав історію та філологію в Ягелонському університеті Кракова, де захистив докторат з філософії.
Від 1929 р.- викладач української мови в Дрогобицькій Українській Дівочій Учительській Семінарії сс.Василіянок (тут викладали також його сестри Марія Рабій і Софія Рабій- мовознавець-діалектолог, дослідниця бойківських говірок).
З великою любов`ю подавав дітям українське слово, навчав любити свій край, неповторну його красу, шанувати історію. Був опікуном "Пласту".
У 1936 р. одружився з Олександрою Дудик (з дому Чубата). У цьому шлюбі мав двох дітей. Разом із дружиною багато подорожував Бойківщиною, вивчав рідний фольклор (записував народні пісні, збирав вишивки). Мандрівки фіксував у багатьох малюнках і картинах. Михайло Рабій- автор історичних оповідань і повісті про часи козаччини "Калин Соколовський" та численних статей в Галицьких часописах та "Записках НТШ".
У грудні 1941 р. після відновлення Державної гімназії в Дрогобичі з українською мовою навчання, доктор Михайло Рабій викладав українську мову.
На прохання управи міста в 1942 р. організував і очолив Український Міський театр в Дрогобичі та був його директором.
У 1944 р. професор М.Рабій разом з родиною емігрував до м.Ляндегута (Баварія). Там організував українську гімназію, в якій учителював, видавав для учнів підручники з української мови, історії, мистецтвознавства й культурології- ці підручники почав писати ще в таборі емігрантів.У 1948 р. переїхав до Америки, де вчителював у школі українознавства в Нью-Йорку, а згодом був її директором. Публікував статті в українських часописах та "Літописі Бойківщини".У 1958 р. Михайло Рабій раптово помер.
В 1915 р., як молодий гімназист вступив до Січових Стрільців, щоб разом з іншими стати в обороні рідної землі. В 1917 р., в стрілецькім однострою складає іспит зрілости у Відні, а після вертає до своєї фронтової формації. В 1918 р. бере участь в боях за Львів. За свою хоробрість одержує ступень підхорунжого. Ранений у тих боях, був переведений до Камінки Струмілової, а опісля був призначений до 2-го Корпусу, що ним командував генерал Мирон Тарнавський. В рядах 2-го Корпусу пережив дні радости і смутку українського воїна. Опісля бере участь в Чортківській офензиві під командуванням генерала. Грекова. По переході Галицької Армії за Збруч, бере участь в боях на східніх землях України. В боях тих опинився в "чотирокутнику смерти".
Після програної 1920 р., з частинами Армії УНР попадає до польських таборів полонених. По звільненню з таборів вертає додому. З заснуванням Українського Вільного Університету у Львові студіює на правн. факультеті. Від 1923-1927 М. Рабій студіює в Краківському університеті і належить до основників Української Громади в Кракові і бере активну участь в студентському життю. Після закінчення студій в 1927 р., учить в приватній українській семінарії і гімназії в Дрогобичі. В часі своєї учительської праці продовжує наукові студії і в 1932 р. одержує диплом доктора філософії Краківського Університету. В 1929 році стає членом Н. Т. Ш. У Львові. Багато часу присвячує праці над збиранням українського фолкльору (народні пісні), а також збирає архівальний матеріял до продуманих ним історичних праць та статтей до різних журналів. В 1935 році стає професором української мови в державній гімназії в Дрогобичі і на тому пості застає його 2-а світова війна.
З приходом німців остає на свойому пості, і на пропозицію управи міста організує міський театр, а управа міста іменує його директором Українського Міського Театру в Дрогобичі. З програною Німеччини виїхав на еміґрацію до Ляндсгуту (Баварія). Там організує українську гімназію, передаючи її управу дир. Ст. Глушкові, а сам працює як викладач історії і української мови. Також стає професором української мови в Українському Технічно-Господарському Інституті в Мюнхені. 3 приїздом до Америки працює як фабричний робітник на тяжкій праці, щоб забезпечити матеріяльно свою сем'ю. Згодом стає учителем Курсів Українознавства в Ню Йорку, а по відході д-ра Кисілевького, перебирає управу Курсів Українознавства в Ню Йорку.
На прохання п. Задорецького, директора української радіопрограми в Ню Йорку, збирає і підготовляє матеріяли для його програм, які стоять на високому мистецькому рівні і тішаться великою популярністю українського населення Метрополії. В 1957 р. видав одну збірку із своїх історичних повістей і оповідань "Напередодні". Другого тому своєї збірки не встиг видати, бо ненадійна смерть перервала нитку його трудящого життя. В 1956 р. брав активну участь в мистецькій виставці образів в Ню Йорку. Праці його мали певний успіх та признання. Зі смертю д-ра Михайла Рабія українське суспільство стратило одного з визначних і сумлінних педагогів, як рівнож втратило чесну й глибоко ідейну людину. Не довелось покійному д-рові Михайлові Рабієві повернути на Рідну Землю, що її так любив і, в хвилях потреби, не жалів і свойого життя для оборони її волі.
Джерело: "150 славних українців Дрогобиччини".Любов Васильків.
