Народився Микола тимишин у Нагуєвичах 19 грудня 1936 року. Він з дитячою романтикою захоплювався відвагою, з якою йшли у лави УПА його односельці.  Генетична українськість Миколи Тимишина таврована величезним рубцем. Руку маленькому хлопчикові розчепірив цегляний уламок печі, у яку стріляв окупант, шукаючи сховок УПА.

Незагоєними рубцями пошрамувала дитяче серце звірська розправа над українськими патріотами.Під пильним оком московітів його родина перебувала повсякчас із тої причини, що легендарний сотник "Нечай" (Михайло Фридер) був братом бабусі  Миколки Тимишина.

Микола Тимишин вступив до ремісничого училища в Бориславі. Через місяць з нього зняли учнівський одяг і вказали на двері. Такою була реакція керівництва училища на скаргу жителя Нагуєвич. Розпалений заздрощами, односелець дорікав: де таке видано, щоб бандерівські діти вчилися, а радянські сиділи вдома? На місце Миколи Тимишина прийняли сина підступного скаржника.

Микола Тимишин не таїв образи нв нікого. Хоч, опинившись за стінами училища, не знав, де йому подітися. Заробляв на хліб насущний працею в колгоспі, у лісі. Аби уникнути переслідувань, їде на Урал. Сум розлуки за Батьківщиною розвіює зустріч з вуйком Василем Хруником, що відбував заслання на чужині. Саме він, підкошений хворобою, на смертному ложі, дає племіннику настанову: "Ти ше молодий. Маю надію, що хоч ти доживеш до того часу, коли нас перестануть вважати ворогами України. Бо які ми її вороги, ми-її діти. Перепоховай прах мого брата з потоку і розшукай "Нечая". Розкажи людям правду про нас..."

Той заповіт і спровадив Миколу Тимишина на дорогу вороття в Україну. Він постановив собі за всяку ціну перепоховати тіло свого закатованого вуйка. На свівй страх і ризик Микола Тимишин у 1964 р. під покровом під покровом ночі перепоховав Івана Хруника на сільському цвинтарі. Працював машиністом електровозаСтебницького калійного заводу.

У 1965 році на шахті цього підприємства сталася велика аварія- після неї Микола частково втратив зір та слух (залишився живим з Божої ласки, бо лікарі давали тільки 1%, що він одужає).

Микола Тимишин знайшов місце в лісі, де лежали останки сотника "Нечая". У червні 1991 р. відбулося перепоховання трьох повстанців (разом із "Нечаєм" загинули повстанці Курт та Орел). Велелюдна процесія з трьома домовинами скорботно пройшла від Медвежанського лісу до братської могили в Нагуєвичах.

Миколі тимишину вдалося відкрити заслону історичної правди.. Він до дрібних деталей відтворив хроніку національно-визвольної боротьби не лише в Нагуєвичах, а й інших селах Дрогобиччини. Завдяки його пошукам, на поверхню історії Дрогобицького краю спливло багато невідомого. Усі зібрані факти та спогади він викладав на папір. Пошуковий доробок став канвою "Літопису УПА".

Тож завдяки цій людині в Україні знатимуть про діяльність УПА на Дрогобиччині.Незбагненна праця Миколи Тимишина впродовж багатьох років життя була спрямована на те, щоб разом із честю свого роду відродити честь героїв нашої землі. Аби тоді, коли вже не буде кому згадати їх, німотою не мовчала історія...

Микола Тимишин дуже сумлінно виконував обов`язки голови Спілки політв`язнів Стебника. Часто й емоційно виступав перед учнями та студентами.

Помер Микола Тимишин 20 лютого 2014 р. у м.Стебнику, де і похований.

 

 

Джерело: "300 Великих дрогобичан". Леся Ясюра.