Народився у 1927 році і був шостою дитиною в Марини Сов'як. У родині його називали Миронком. Йому виповнилося тільки рік, як помер батько і він став напівсиротою. Після батька він майже нічого не успадкував, зрештою, ще був малою дитиною. Коли його мама вийшла заміж за Лупака і перебралася до нього жити, Миронові виповнилося 8 років. Згідно з новим розподілу майна, Мироновою часткою, до його повноліття, став розпоряджатися брат Володимир. Відповідно він мав опікуватися і утримувати Мирона. Фактично ж Мирон став слугою на господарці Володимира. Ситуація ще погіршилася, коли Володимир оженився і в хаті появилася молода господиня. Особливо загострилася ситуаціяз початком війни. Між Ольгою і мною постійно траплялися сутички, за що Влодко мене бив. Вони ховали харчі, тому я постійно був голодним. Маючи 14 років і будучи ще дитиною, я тримав голубів, яких дуже любив. Влодко заборонив їх тримати, виловив і побив. Для мене це було великою трагедією. Я вирішив піти з хати. В цей час брали молодь у Hімеччину на роботу і я зголосився добровільно. Найгіршим виявилося те, що брали з 16 років, а мені виповнилося 14. Мене не хотіли брати, але я просив і настояв на своєму. Чиновники у Дрогобичі були зацікавлені в тому, щоби виконати план вербовки в Німеччину, тож мені підробили документи. Ні мама, ні сестра Катруся не знали, що я їду в Німеччину. Коли Влодко довідався, що я їду в Німеччину, то почав вимагати, аби я записав свою частку поля на нього, проте я на це не згодився, бо не планував вічно перебувати в Німеччині. 

Прийшовши з армії додому, Мирон, як і його брат Михайло, мав військовий квиток та деякі пільги. Він так само виробив собі паспорт і влаштувався в місті на роботу. В ті часи військкомати, на прохання фронтовиків і таких як Мирон, сприяли іму пошуку роботи. В місті ще не було достатньо промислових підприємств, але повідкривалося багато магазинів. Часто фронтовиків призначали директорами цих магазинів. І коли на вул. I. Мазепи відкрився невеликий магазин меблів (тепер кафе "Ватра"), Мирона призначили Невдовзі Мирон оженився на дівчині зі свого села-Ангеліні (Анельці). Його мама як і вся родина, були дуже проти цього шлюбу, але Мирон все ж настояв на своєму. його директором. Перед молодим подружжям гостро постала проблема житла i Мирон у Новому Селі будує малу (кімната і кухня) хатину. Незабаром у них народилася перша дитина, дочка Елеонора (Льоня). Льоня будучи дуже хворобливою, померла дитиною. Потім народилися син Богдан і дочка Марія.

Дружина Мирюна Анелька довго і важко хворіла на цукровий діабет. Він опікувався нею до самої ї смерті. Померла Анелька 1991 року. Як і всі в нашій родині, Мирон цікавився політикою і, будучи патріотом, дуже радів розвалу Союзу, проголошенню незалежності України. На жаль, йому не судилося довго прожити. Від надмірного куріння він захворів на рак легенів і в 1994 році помер. Перед смертю Мирона сповідав лішнянський священик о. Линда. Цей священик був добрим нашим знайомий з довоєнних років і часто спілкувався з сестрою Мирона-Катериною. Зрозуміло, що є таїнство сповіді, але трапляються випадки, коли це таїнство можна порушити. Ось і о. Линда розповів Катерині, як сповідався її брат. Миронко говорив о. Линді: "Не думаю, що я маю якісь великі гріхи, та, зрештою, Ви мені нічим Вже не допоможете. Однак скажіть мені, отче, аби я спокійно помер, що буде з Україною?"

Джерело: "Життєвий шлях нашого роду" Юрій Кульчицький