Мирослав Чаповський, вихідець зі с. Старого Села,  1922 року народження, удостоївся честі потрапити на сторінки енциклопедії "Британіка".

Його дитинство і юність пройшли в період польської окупації Західної України, коли бути активним патріотомозначало переслідування, арешти, тюрми.

Мирослав найбільше отримав патріотичного гарту від батька Миколи, будівничого церков і храмів у Галичині, засудженого радянською владою на десять років каторжних робіт. Мама із дітьми стільки ж років провела в енкаведиському пеклі. Доки сім`ю не репресували, вона мешкала в рідному селі. Там майбутній воскреситель американської землі закінчив початкову школу, звідти ходив до Дрогобицької гімназії. Далі навчався у Львівській політехніці, де прилучився до підпільної боротьби за волю України через ОУН.

У 1944 р. хлопець емігрував на Захід. Закінчив Мюнхенський університет у Німеччині.

У 1952 р. прибув до США та продовжив студії грунтознавства й лісництва ще в двох університетах. Ставши доктором наук, галичанин зайнявся лісоекспериментальною славою в м.Кінгстоні (Пенсильванія) та в м.Орно (Мейн), а паралельно викладав у Мейнському державному університеті.

Головною справою життя М.Чаповського стали довготривалі й кропіткі експерименти з вирощування саджанців прискореного росту і заліснення карпатськими ялицями та слобожанськими тополями великих просторів мертвої землі.

Завдяки видатній перемозі в галузі природоохорони та екології М.Чаповський назавжди вписав своє ім`я в енциклопедію "Британіка". На відзнаку його заслуг у науці Мейнський університет заснував стипедійний фонд імені Мирослава та його тата Миколи Чаповських для студентів-українців.

Знаходив час і для громадської роботи як член Центрального проводу ОУН, головний секретар Українського братського союзу- громадської організації соціального страхування для американців українського походження.

Помер Мирослав Чаповський у 1987 р. далеко від рідної землі. Його поховано на українському цвинтарі у Баунд-Бруку, поряд з могилами інших видатних співвітчизників.

 

 

Джерело: "300 Великих дрогобичан". Роман Пастух.