Народився Лобромильському повіті-в незаможній селянській родині. Випускний iспит в українській гімназії у Перемишлі склав із відзнакою. Опісля записується на теологічний та філософський факультети університету у Відні. Перед висвяченням одружується з Оленою Залеською. У 1905 році приймае свяченичі свячення. Душпастирську працю, як греко-католицький катехит, розпочав у Старому Самборі. У 1911 р. перемишльський владика іменував його катехитом лемківських дітей у польській державній гімназії в Новому Санчі. Там він побудував греко- католицьку церковцю й служив до 1925 р., із перервою 4 роки, які перебував у московській неволі, в Сибіру, як полонений капелан австрійської армії.

Після першої світової війни в Новому Санчі виховав українцями- патріотами чимало учнів тутешньої польської гімназії, у т.ч. таких, як проф. Володимир Кубійович, лікар д-р М. Дзерович. Він-єдиний професор-українець у тій гімназії. За час проживання в Санчі був управителем бурси для лемківських дітей. Співпрацював із організатором"Лемківського Банку" суддею В. Яворським. Вони разом протидіяли наступу на Лемківщину Польщі та місцевих москофілів. Через донос польській владі, що вояки-волиняки читають у касарнях українські часописи, які дістали від о. Гадзевича, його позбавляють посади. Лише після довгих старань одержав ї у Дрогобичі, куди переїхав із дружиною та дітьми. У Дрогобичі перебував 10 років, де, крім відповідальної душпастирської діяльності, плідно трудився на народній ниві. Майже весь цей час був головою українського т-ва ремісників "Зоря" і товариства українських служниць "Будучність. Moго стараннями ці товариства одержують свої офіси.

За рішенням перемишльського української жіночої семінарії с. Василіанок у Дрогобичі, рятуючи о важливу інституцію від закриття польською шкільною владою. авши директором, він не тільки не допустив закриття Семінари, але домігся для неї всіх прав, потрібних для школи, в т.ч. зберiг усіх українських учителів, на яких чекали українські діти. Па пенсії його переводять на парафію містечка Рудки. Друга світова війна змушує його перейти Сян. Поселяється в м. Динові та докладає чимало зусиль, щоб оживити життя громади. 1880 р. у селі Військо, Єпископа став директором. Турбуючись про зарплату вчителів, вибрався суворої зими в дорогу-i застудився. Того захворювання не подолав. Помер о.Онуфрій Гадзевич У 1941 р., похований біля церкви в Динові.

Джерело: Богдан Пристай "300 відомих Дрогобичан".