Народився 4 серпня 1896 року в родині управителя сільської школи Івана й Людмили (із дому Тисовецька) в Опаці Дрогобицького повіту тодішньої Австро-Угорщини. Його дід (по батькові) Микола Сас-Татомир - шляхтич у Сільці на Самбірщині, по матері, - Йосиф Тисовецький, службовець у Стебнику, син о. Івана, пароха в Конюшках Королівських на Самбірщині, і Сальомеї, дочки о. Гаврила Левицького, пароха в Коропужі коло Рудок. Його бабуся, по батькові, - Анастасія, по матері, - Текля, дочка о. капеляна Миколи Хлібкевича, пароха в Мединичах на Дрогобиччині. 

Початкові чотирикласну шкільну освіту здобув у родинному селі, навчався в цісарсько-королівській гімназії ім. Франц-Йосифа в Дрогобичі (1908-1915). Від 1915 до 1918 року - студент теологічного факультету (з шестисеместральними курсами) ц.-к. Університету у Львові, відтак, до 1920 року - богословсько-наукового Заведення (духовної семінарії) в Перемишлі, де отримав Свідоцтво про закінчення богословських студій за підписом о. д-ра Григорія Лакоти, від 15 липня 1920 року.

До 1921 року, за тодішніх воєнних обставин, працював службовцем у Стебнику. Перед висвяченням на священника одружився з Оленою Звонок, донькою Михайла і Йосифи (з Яворських) у Тустановичах. 16 жовтня 1921 року був висвященний на священника Єпископом Йосафатом Коциловським у кафедральному храмі Рождества св. Йоана Хрестителя в Перемишлі (7 жовтня був виведений на ступіньЧитця й Півця та Піддиякона, 9 жовтня - на Диякона).

Був призначений співробітником за віком похтлого пароха при церкві Св. Вмч. Дмитрія в П'ятковій Руській Бірчанського деканату. В 1922 році став самостійним співробітником церкви Пресвятої Трійці в Межиброді Сяніцького деканату. Тут народилась донька Дарія (1922). В 1924 році став самостійним співробітником при церкві Перенесення можей св. Миколая в Старому Кропивнику Підбузького деканату. Тут народився син Ярослав (1925). Витримавши канонічно інституйовані іспити в Єпископській консисторії в Перемишлі, 1933 року став парохом при церкві св. Івана Хрестителя в Підбужі Підбузького деканату, де душпастирював до 1963 року. Після втрати незалежності нашої держави 1921 року молодше духовенство, на противагу старшому, часто москвофільському, із запалом поєднувало душпастирську працю з громадською діяльністю серед знедоленого селянства. 

У Старому Кропивнику (1 600 душ) були церковні гурти - Братство Апостольської молитви (50 членів), Братство Свічкове (130 членів). Читальні в селі не було, на плебанії була Парохіяльна бібліотека (80 одиниць), яку в неділю чи свята після Служби Божої відвідували молодь і дорослі, цікавилися художніми творами, зокрема історичної тематики. Зі здібною молоддю ставилися вистави селянству для розради в їхньому злиденному житті. З вистав черпали вони наснагу до освітньої культури, зріла в них національна свідомість. Існувала каса для взаємодопомоги, приїздили інструктори для поширення знань раціонального господарювання на клаптиках гірської землі зубожілих селян.

У Підбужі (2 000 душ), до приходу на парохію о. Татомира уже існували "Братство Тверезості", кооператив "Крамниця", біля церкви розпочали будувати будинок для читальні "Просвіта". Сільська молодь горнулася до національних ідей, підпільно існував місцевий осередок ОУН, чимало їх, згодом, стали в ряди Української народної самооборони й УПА. Громадська діяльність новоприбулого пароха була зосереджена на позичковій касі взаємодопомоги, щоб зубожілі селяни не ставали жертвою ненаситних лихварів.

 Злощасного 1946 року, під тиском каральних органів московської влади, проти своєї і його дружини волі, змушений був поставити свій підпис під заявою про перехід до Церкви московського патріархату. В умовах тодішньої влади священники, що мешкали в районних центрах, ставали деканами для церков, чинних на терені району. Тоді Підбуж був районним центром. 

У 1956 року - у рік десятиліття псевдособору й ліквідації нашої греко-католицької церкви, - із цинізмом підвищили його, як декана, до сану протоієрея. З наступним двадцятирічним ювілеєм 1966 року, його, тоді настоятеля Свято-Покровської церкви в Гірському Жидачівського деканату (1963-1968), за підписом Архієпископа Львівського і Тернопільського, священноархимандрита Почаївської Свято-Успенської  Лаври нагородили Палицею.

 Від 1968 до 1973 року служив у Бориславі й Гаях Нижніх. У Бориславі настоятелем місцевої церкви Вознесіння ГНІХ був колишній совєтський офіцер. У цій церкві о. Татомир не став довго душпастирювати, доїжджав до Гаїв Нижніх  Дрогобицького деканату до тамтешньої церкви Преподобної М. Параскевії. 

Після тяжкого інсульту помер 14 грудня 1975 року, похоронений у Шклі Яворівського району. 

Джерело: Підбуж. Хроніка / упорядник Я. Татомир