Народився у 1950 році в місті Дрогобич. У 1971 р. закінчив Львівський медичний інститут, стоматологічний факультет. З 1975 року займає посаду завідувача терапевтичним відділенням Дрогобицької стоматологічної поліклініки. Живописом почав займатися з 1971 року. Працює у різних жанрах: пейзаж, натюрморт, портрет, архітектурний пейзаж. Навчався живопису самотужки. У творчому доробку понад 200 робіт. Більшість картин у приватних колекціях як в Україні, так і за рубежем. Мав персональні виставки: у 2000 році – у музеї Дрогобиччина, у 2012 р. – у Дрогобицькому палаці мистецтв і у 2014 р. – виставка, присвячена 200-літтю від дня народження Т. Шевченка, теж у Дрогобицькому палаці мистецтв. У стоматологічному кабінеті Дент-Арт, як у картинній галереї - повсюди полотна, намальовані олійними фарбами. На них зображені пейзажі, квіти та натюрморти. Часто - Дрогобич та Львів. Чоловік малював у вільний від роботи час й за 50 років створив понад пів тисячі картин.
Про творчість шістдесяти чотирьох річного Романа-Олександра Жирика знає вузьке коло його друзів і навіть, кажуть, його сусіди та колеги, коли дізналися, були здивовані прихованому художньому талантові. Хоча у
мистецтві він далеко не новачок. Його робота – портрет Митрополита Андрея Шептицького – зберігається у фондовій збірці музею Дрогобиччина близько 15 років з часів колективної виставки дрогобицьких митців.
Про свою любов до мистецтва сам художник-стоматолог розповідає, що все почалося з етюдника, який дістався йому у спадок від тата, тоді ж пробудилася у ньому цікавість до прекрасного, коли батько розкрив деякі професійні таємниці та навчив художніх азів.
Попри мистецьку самоосвіту в роботах Романа-Олександра Жирика простежується реалістична манера і свій художній почерк. Живопису він навчався у музеях ще у студентські роки, переважно на полотнах Івана Труша та Олекси Новаківського. Пейзаж, натюрморт та портрет – це ті жанри, що потрапляють у творче зацікавлення митця. Неозброєним оком видно, що майстер закоханий у свої моделі: чи це вулиці рідного міста, чи портрети дружини, чи грецькі пейзажі, чи Майдан у Києві. Далеко не кожен художник із професійною мистецькою освітою є настільки реалістичним та володіє надтонким відчуттям у зображенні тільки йому притаманному,
вродженому баченню, що дивує у своїй самобутності.
Романа-Олександра Жирика випромінює різний настрій: від песимізму до оптимізму. Деякі сюжети здаються запозичені та все ж дивують своєю новизною, як класика, що не виходить з моди, ба, навіть у ретро звучанні стає сучасною. Його полотна – це рівновага між минулим і деколи абстрактним сьогоденням, вони ніби збалансовують мистецькі терези. А ще картини випромінюють тепло. Серед перших відвідувачів виставки у
Стрию був молодий митець, член Національної спілки художників України Ігор Мельник. Він люб’язно погодився висловити свою думку від побачених картин. "Я як художник" з академічною освітою бачу в роботах пана Жирика, що джерелом його натхнення є саме життя. Якщо проаналізувати картини на
виставці, то помітно, що його вчителями по техніці й сюжетах є майстри Петербурзької школи, Львівської, і звичайно, сучасники європейської школи. Якщо знатися на багатьох нюансах нашої професії, то, звісно, помітно, що не такої високої майстерності він досягнув як майстри старої школи, але є вдалі спроби.
Можна говорити багато, але тішить те, що як художник він знайшов свою мову і говорить нею на полотні та показує це людям, привчає до мистецтва загалом, а нам цього, до речі, не вистачає. Важливо те, що у роботах читається опрацьованість і щирість – а це повірте, не мало". Виставка тільки відкрилась, а зошит відгуків вже рясніє захоплюючими враженнями стриян різного віку, які знаються на мистецтві, і які на побутовому рівні (подобається-не подобається) сприймають побачені картини. Цю експозицію варто побачити, щоб збагнути багатогранність особистості людини з медичною освітою, яка несе людям душевну красу у художньому форматі. Можливо, хтось відважиться і своє таємне захоплення винести на широкий загал.
Джерело: Наталія Карпенкова
