Олексій Маркович народився в багатодітній cімі (9 дітей) у гірському селі Рибник на Дрогобиччині 15 квітня 1923 року. Закінчив 7 класів поль- ської школи в рідному селі, а пізніше-Підбузьку вечірню середню школу. Змалку полюбив світ, пісню й Бога. Хотів вивчитися на священика, але через матеріальні нестатки мрія не здійснилась. 3 1939 до 1946 року-робота по найму. Працював у ковбасному й столярному цехах, завгоспом у воєнкоматі. 1946 року призначений заввиробництвом Підбузького райпромкомбінату. 3 1949 - директор Підбузького райпром- комбінату, а через три роки-начальник кадрів. У 1959 році прийнятий на посаду директора Підбузького комбінату комунальних підприємств. При комбінаті був готель, лазня, перукарня, фрезерна, циркулярна пила, вантажівка, пара коней. Виконували роботи для благоустрою села, з заготівлі дров для опалення лазні. Та дохід був невисокий -згадує працівник комбінату Iван Поверло, с. Федора.

У 1975 році, у зв'язку з реорганізацією підприемства, Олексія Марковича перевели на посаду начальника Дрогобицького районного комбінату комунальних підприємств, з 1976 року-Львівського обласного комунального управління, а 1986-Дрогобицького виробничого районного управління комунальних господарств. 3 1989 року Олексій Маркович-начальник Управління житлово-комунального господарства Львівського облвиконкому. Неодноразово здобував знання та поглиблював уміння в інститутах підвищення кваліфікації інженерно-технічних працівників у містах Києві та Львові. Майже 50 років Олексій Маркович перебував на керівній посаді, дбав про розвиток рідного Підбужа. За його керівництва селище славилось чистотою й порядком. Олексій Маркович жив роботою. Кожний робочий день починав з обходу селищних вулиць. Дуже радів, коли вдавалося щось "вибити" для Підбужа, бо не завжди вдавалося втілити потрібний задум. Жертвував здоров'ям: громадське ставив вище за особисте. І так-до свого 73-річчя... Краса гірської природи, спілкування з людьми, мелодії батькової скрипки формували в нього добру душу. Був добрим сином, братом, чоловіком, батьком і дідусем. Постійно цікавився здоров'ям і справами всіх рідних. Допомагав ім, чим міг, турбувався справами синів і невісток. Дуже любив онуків. Часто співав ім коломийки повчального змісту. Був жартівливою й веселою людиною.

 За 14 років спільного життя я не бачила його злим, не чула підиищеного голосу. У родииі створював клімат порозуміння, радості й любові Дуже либия людей. Зайде в хату навіть і зовсім незнайома людина-він відразу ж: "Проходьте, сідайте. Ви, мабуть, голодий?". І так завжди, і так до всіх. Переживав за молодь, за відсутиість у неї християнської моралі. Був людиною віруючою. Навіть у тічаси, коли релігiю забороняли, він щонеділі слухав Боже Слово з Ватикану, читав духовну літературу. У колі сім'ї святкував Різдво (вечеряли при заслонених вікнах), Великдень і всі релігійні свята. У такі дні він не заставляв робітників фізичио працювати. Не був причетиий до закриття иі одної із церков, хоча цього вимагали від кожного керівника. Часто Повтороваз, що без Бога-ні до порога. Найбільшою радістю для иього було те, що дожив до часу, коли відкрито міг поспілкуватися з Богом у храмі Господньому. Любов, повагу й пошану заслужив не тільки серед рідних, а й серед жителів селища. Його неодноразово обирали депутатом районної, а також і селищної рад. Був нагороджений медалями, нагрудиими значками, похвальними грамотами, але найбільшою для нього нагородою є добра згадка й пам'ять людей. Разом із дружиною виховували вони двох синів, їм допомогли здобути вищу освіту. Молодший син Василь-Заслужений будівельник України.

Джерело: Надія Маркович (1953)      Підбуж.Хроніка/упорядник Я.Татомир