Народився в 1928 році у селі Орові на Сколівщині. Під час німецької окупації вчився у технічній школі Дрогобича на токаря. Рятуючись від примусового запису в гітлерюгенд, утік. Згодом став зв'язковим та розвідником УПА (псевдонім "Зелений") у відділі СБ під керівництвом "Донського", з безпосереднім підпорядкуванням станичному Миколі Кушнірові "Файкареві" та Михайлові Гриціву "Делікатному". Повстанець удома не ночував. Однак 26 жовтня 1947 р. Олексій вирішив подрімати кілька годин під стріхою отчого дому. Не знав, що підлі зрадники Максим Кухар та Петро Бобечко впали у юдин гріх і вказали на нього московським ворогам.

На очній зустрічі в дрогобицькій тюрмі вони ще раз зрадили - підтвердили його участь в УПА. Дев'ятнадцятирічного месника засудили на 25 років неволі з конфіскацією всього майна батьків. Львівська пересильна тюрма, Воркута, Салехард, 501-а будова та 305-а колона шосейну дорогу до Курського моря. Навесні 1948 р. О. Явора разом 13 двомастами західноукраїнськими рабами "комуністичного будущего" висадили серед тундри. Спочатку примусили напнути намет для начальства й охорони, а потім для себе, обгородили територію табору колючим дротом і сторожовими вежами. Охорона табору. очолювана лютим садистом Мордавцевим, була добре озброєна, хоча втекти звідти не було куди. Через місяць бригаду Володимира Баб'яка (родом із с. Болехівців, біля Дрогобича), до якої входили майже 25 таких самих рабів, як і Олексій, почали виводити за 15 кілометрів у тундру на заготівлю чагарників. Адже тайга простягалася далеко на південь, і ніякої іншої деревини поблизу не росло.

Вкрай виснажених молодих хлопців-"доходяг", що виглядали, немов напівпрозорі скелети, табірне начальство не вважало за людей. Від них вимагалося віддати всі сили для побудови в колишньому СССР комунізму та сконати, аби ніхто й ніколи не дізнався про іхне існування. Натомість із заходу України регулярно надходили ешелони рабів. Кожний похід на роботу в тундру закінчувався смертю когось із в'язнів, а інші ставали очевидцями-смертниками. Тому серед них велися розмови про втечу, почалася таємна заготівля сухарів. Тільки в 1954 р. звільнився. Остаточно поселився в Дрогобичі, працював на долотному заводі, проводив велику громадську роботу. Після смерті Федора Хоркавціва, від 1995 р., очолював міськрайонну Спілку політв'язнів. Помер Олексій Явір у Дрогобичі 30 грудня 2001 р. М. Грицикові не довелося побачити рідну землю. Решту віку він провів у селищі Манома Нанайської району Хабаровського краю. Доля третього члена групи невідома. Після втечі бригади В. Баб'яка спробу вирватись із-за дроту зробили ще двоє в'язнів, та ворожі кулі вразили іх неподалік зони. Нехай вони залишаться назавжди в пам'яті нащадків!

Джерело: Роман Пастух. Упорядник Богдан Пристай "300 великих Дрогобичан"