У галузі історії — дивовижна людина — енциклопедія, велика незбагненна й недописана книга-це Орест Мацюк. Дуже відкритий та демократичний зовні, з почуттям гумору, глибокий у своїx замилуваннях і праці, знавець історії i, зокрема, історiї Трускавця. У своєму виступі на краєзнавчій конференції в листопаді 1993 року в Дрогобичі Орест Мацюк торкається минулого нашого міста. Ось один епізод з виступу: "Слід згадати пам'ятку оборонного будівництва, точніше, місце, яке залишилося від неї-оборонний пізньосередньовічний монастир. Про нього маємо едину згадку в документах, а місце вдалося визначити на основі переказів. Треба гадати, що це був один із численних в Галичині невеликих Василіанських монастирів. Знаходився він на початку теперішньої вулиці Франка (раніше Шкільна). В давнину тут починалися дві вулиці: одна з них мала назву Андрушко, друга Совтуси або Солтиси. Отже, з лівого боку цієї місцини на горбі був дерев'яний монастир. 3 боку підвишення, тобто напільної сторони, рів і вал пізніше були вирівняні під час будівництва селянських хат і пансіонатів, зокрема вілли "Ванда". В післявоєнні роки ще добре простежувався високий берег i глибокий вивіз дорога, який у давнину міг бути і оборонним валом. На початку вулиці справа, де ще донедавна росли дві старезні тополі, мав бути вхід до церкви. 

Отож, ми наблизилися до суп. А хто ж такий Орест Мацюк? Його батько-Ярослав народився 08.04.1903 р. в с. Piпнім від Константина Мацюка і Олени Павлюх. Ярослав ріс і формувався в національно свідомому середовищі, отримав гімназійну освіту, вчителвав, був директором школи. Більшовики не пробачили йому вільнодумства (він неодноразово негативно висловлювався про радянський неоколонізм). Про його сильний характер і добропорядність свідчить хоча б такий факт. 3 Трускавця до Золочева в радянський концтабір батько Ореста Мацюка возив на ровері передачі в'язням совісті. Це не могло не захоплювати краян. Його вбили "совіти" перед самою війною без пяснень і роздумів. Похований в селі Великосілки. 3гідно із записом у документі 14.06.1930 Ярослав Мацюк у Трускавці одружився з Розалією (Нусею) Гладкою 1.1.1912 р.н. дочкою тамтешніх pільників Нестора Гладкого (14.03.1889-1963р.) та Анни Мінчак зі Сільця. Про родину Mінчаків оповідь окрема. Бабця Анна була зі знаного солецького роду. Її батько Дмитро Мінчак (14.10.1853-13.09.1949 pp.) протягом 25 років війтував в селі. А мати Анастасія (23.07.1867-02.05.1939) виховувала 5 дітей. Сини Михайло (воїн УПА), Стах і Дмитро опинилися за океаном. Свстахій ректор шкіл на рідних землях, довголітній голова відділу Украінського Народного Союзу, секретар відділу УККА помер в 1974р. в Честері (США) на 74 році життя. 

Орест Мацюк- справжній патріот своєї держави, вірний син українського народу, своїми дослідженнями і науковими відкриттями творив міцний фундамент історії нашої Батьківщини. Головне, що об'єднує праці О. Мацюка— це те, що майже всі вони побудовані на основі джерел, які він сам знайшов або, принаймні, врятував від забуття. При цьому джерелами для Ореста Ярославовича слугували не тільки архівні документи, збереження й популяризація яких були для нього головною справою впродовж усього свідомого життя, але й історичні будівлі та усна інформація наших сучасників — очевидців подій або носіїв легенд та переказів. Окреме місце в наукових зацікавленнях О. Мацюка становила історія друкарства. Знайшовши документ кінця XVIII ст. про те, що Степан Дропан ще в XV ст. начебто подарував Львівському Онуфріївському монастиреві друкарню, О. Мацюк вважав своїм обов'язком опублікувати цей документ. Історія українського паперу займала особливе місце в наукових дослідженнях Ореста Ярославовича. Майже щороку, в час відпустки, він вибирався в експедиції досліджувати місця, де колись були папірні. Він пішки сходив Поділля, всю Правобережну Україну, розшукуючи залишки колишніх папipень, обстежуючи діючі фабрики. 3 кожної такої поіздки привозив ба гато фотографій, фільмів, вражень. Ми завжди захоплено слухали його розповіді, а Орест Ярославович умів розповідати, пересипаючи мову гумористичними зауваженнями, жартівливими оповідями про пригоди, яких він зазнав у дорозі. 

Слово, виголошене під час похорону Ореста Мацюка від імені трускавчан. Пам'ятаю, як з першого нашого знайомства він вразив мене своєю простотою, щирiстю, дружелюбством. До кожного він ставився з любов'ю, бо в кожному, очевидно, бачив образ і подобу Божу. Вражали його простота і лагідність. Символічне і його ім'я-Орест-Нестор. Бо й справді, покійний, як той Нестор-літописець, намагався записати все, що знав, бачив, віднай- шов, до чого дійшов власним розумом. Намагався бути в кожному куточку нашої землі, не пропустити жодного го- родища, фортеці, церкви. Колись мені сказав: "Що не встигну сам — передам своій доні Наталі, нехай працює". Але хотів ще багато зробити сам і багато навчити продовжувачку свосі справи. Не встиг... Тому наш обов'язок найперше молитися, шоб Орест-Нестор увійшов у Царство Небесне і, споглядаючи невимовну Божу красу, міг просити Бога, щоби ми могли продовжити розпочату ним справу. I мусимо працювати невтомно, щоб завершити те, що він не довершив.

Джерело: М.Іваник, І.Ліщинський   "Плеяда знаних трускавецьких родин"