Осип Думин (псевд."Антін Крезуб") народився у 1893 р. в селі Грушеві, Дрогобицького повіту, Королівства Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія (нині Дрогобицького району Львівської області). Закінчив гімназію в м.Дрогобичі (1912 р.). Навчався у Львівському університеті. Учасник молодіжного патріотичного руху, член товариства "Січові Стрільці".

В селі Грушові перед першою світовою війною жила поважна родина Думинів. Голова її був дяком і досить заможним господарем, який всіх своїх трьох синів "вивів у люди": два старші сини Іван та Яків були вчителями народних шкіл, а наймолодший Осип (народжений 1893 р.) вчився в гімназії в Дрогобичі. Хоч був здібний, та не надто цікавився шкільною наукою, бо завжди мав гін до чогось, що відтягало його від шкільних підручників. Мешкав кілька років в бурсі св. Івана Хрестителя, пізніше жив разом із братом Іваном, який вчителював в Дрогобичі. Під час першої мобілізації, яка була 1 серпня 1914 р., Осип Думин був покликаний до австрійської армії, бо був відібраний до війська на весні того ж року.

Від початку Першої світової війни - офіцер автсрійської армії. У 1914 році вступив до Легіону Українських Cічових Cтрільців. У 1915 році потрапив у російський полон, працював  на залізорудних копальнях Кривбасу.

Восени 1917 р. сформував загін із 200 стрільців, на чолі якого прибув до Києва та вступив до Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців. Як командир сотні, куреня, полку УСС брав участь у боях проти більшовиків та денікінських військ.

22 січня 1919 року з Києва відправлено загін Січових стрільців на чолі з сотником Думіним на придушення бунту отамана Зеленого (Д. Терпила), який відмовився виступити на фронт у район Чернігова. Його група військ, розбила загони отамана Зеленого поблизу міста Обухова.

1920-1921 командир повстанчого загону на Трипільщині. Двічі йому загрожувало заарештування. В Галичині поляки довідалися в 1920-му році, що в Дрогобичі перебуває визначний український старшина, який брав участь у військовій диверсії, що йшла з Закарпатської України (напрям Сколе - Стрий) під час большевицького нападу на Варшаву. Польська поліція за всяку ціну хотіла арештувати Осипа Думина, але він зумів сховатись і перечекати той небезпечний час, коли були заалярмовані поліційні стійки на чеському кордоні. Коли по двох тижнях вспокоїлося на кордоні, утік до Чехословаччини, де став організатором комуністичних гуртків. Через загрозу інтернування до Польщі підпільно виїхав до Німеччини. Осипові не сиділося в спокійній таборовій атмосфері в німецькому Ябліннім, де була інтернована частина Галицької Армії, що перейшла на Чехословаччину під час польської офензиви в травні 1919 р. 1920 року — до Москви, згодом — до Петрограда (нині м. Санкт - Петербург), Харкова. Працював лектором Школи червоних старшин у м. Умань. Розчарувавшись у більшовицькому режимі (1922) виїхав на батьківщину. За завданням УВО повернувся до Києва, викладав у Школі червоних старшин. Він знов мав щастя, бо коли відбулися арештування всіх тих, що їх уважали російські комуністи за неблагонадійних, Думин був виїхав із Києва на село, кудись до дівчини, і як повернувся в вечорі до міста, довідався від учня школи червоних старшин, що заарештовані М. Опока, сотних СС Андрух, поет Грицько Чупринка та інші, і що чекісти шукали і за Думином. Очевидно, що Думин зник із Києва, і його не арештовано.

З 1922 р.- у Львові. У 1923—1924 роках — студент правничого ф-ту Львівського таємного українського університету. 1924 року емігрував до Німеччини. Реорганізував та очолив службу розвідки УВО, поширивши її діяльність на декілька країн Європи. Зробив вагомий внесок у формування розгалуженої розвідувальної мережі УВО в Європі та забезпечення конспіративності у її роботі. Через конфлікт з членом команди Ріхардом Ярим вийшов з УВО.

Натомість створив і очолив (1925-1927 рр.) Західно-українську народно-революційну організацію, що діяла в стуктурі уряду ЗУНР та еміграції, редагував її видання "Український революціонер". Відійшовши від військово-політичної діяльності, проживав в м.Кенінсбергу (нині м. Калінінград), де й одружився з німкинею, з якою і мав двох синів. Під час Другої світової війни — службовець Міністерства в справах окупованих східних територій в Берліні.

Осип Думин був вродженим вояком, який любив військове ремесло і який практично показав, що вміє воювати серед найнесприятливіших обставин. Коли ж замовкла зброя, О. Думин не припинив цікавитися військом та війною. Він писав в "Літературно-Науковому Вістникові" у Львові під редакцією д-ра Д. Донцова. Численні його статті надруковані в журналі "Літопис Червоної Калини", що виходив також у Львові. Крім цього, надрукував і окремі праці: "Нарис історії українсько-польської війни 1918-1919", "Історія Українського Легіону" (Українських Січових Стрільців), "Партизани", був співавтором "Історії Українського Війська". Автор статті про УГА в Українській загальній енциклопедії. Під час другої світової війни десь в 1942 або 1943 р. вмістив у Празі під редакцією д-ра пана Росохи, під заголовком "Інтелігенція села Грушова" в якій була історія його рідного села.

18 серпня 1945 р. - арештований УКР "Смерш" північної групи військ. 20 листопада 1945 р. винесено вирок військовим трибуналом Північної групи військ за ст.ст.58-2 і 58-11 УК РСФСР-10 років позбавлення волі.

Загинув Осип Думин 2 березня 1946 р. в місцях позбавлення волі у Гданську (Польська Республіка).

Реабілітований 16 липня 1993 р.

 

 

Джерела: "150 славних українців Дрогобиччини". Упоряд.Богдан Пристай.
                  О. Сливінська, В. Мірчук "Наш край"
                  Упорядник В. А. Просалова "Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості"